13 грудня Апостол Андрій був братом первоверховного апостола Петра і походив з міста Віфсаїди, що в Палестині. З юних років він надавав перевагу духовним, вічним цінностям і тому коли почув проповідь Іоана Хрестителя про покаяння, став його учнем. Іоан смиренно називав своє служіння лиш звісткою про прихід Того, хто стане втіленням усіх старозавітних пророцтв, усіх очікувань людства. Тому коли він, вказуючи на Ісуса, мовив: “Ось Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере!”, Андрій відразу пішов за Христом. Потім Андрій покликав свого брата Симона, якого пізніше Господь назвав Петром, тобто Скелею. Андрій став першим послідовником Ісуса Христа, тому й одержав найменування Первозваний. Апостол Андрій, як і інші апостоли, був свідком проповіді Ісуса Христа,Його чудес, що підтверджували Його божество. Андрій бачив страждання Спасителя, Його смерть і Воскресіння. Сповнений благодаті Духа Святого, після П’ятидесятниці апостол Андрій здійснив три великі проповідницькі подорожі з Єрусалиму, звіщаючи Слово Боже в багатьох країнах Європи та Азії.Шлях поширення добра — це шлях страждань, адже воно завжди стикається зі злом. Слово Боже говорить: “Христос постраждав за нас і залишив нам приклад, щоб пішли ми слідами Його.” Апостол Андрій вповні наслідував цей приклад. Він був розіп’ятий на Хресті за проповідь Євангельської звістки.Трапилось це в грецькому місті Патрах 13 грудня 70-го року по Різдві Христовім. Найдавніші літописи твердять, що апостол Андрій під час останньої місійної подорожі, проповідуючи на берегах Чорного моря, піднімався Дніпром у Скифію, відвідав місце, де згодом постав Київ. Літописець Нестор оповідає: ”Бачите гори ці, — сказав апостол своїм учням, - на цих горах засяє благодать Божа, і буде великий город і багато церков буде споруджено.” Там апостол встановив Хрест. Віддавна окремі вчені виступали проти правдивості цього літописного оповідання. Дуже воно схоже на пізнішу вставку до літопису. Та й, мовляв, чи був сенс апостолу підійматись у малозаселені гори біля Дніпра? Літописне оповідання про апостола Андрія, можливо, й пізніша вставка до найдавнішого літопису, яких тут немало, але, прикрашене в подробицях, воно має реальну історичну основу. Важливі свідчення цього зібрані Грецькою Церквою, яка віддавна вела суперництво за авторитет з Римською. На противагу відомостям про заснування Західної Церкви апостолом Петром греки пильно досліджували біографію свого основоположника апостола Андрія. Ці дослідження в один голос свідчать, що апостол Андрій проповідував Євангеліє і в далекій варварській Скифії. Найперше про це згадує батько церковної історії, єпископ Євсевій Памфил (помер у 340 році). Цікавим є також оповідання ченця Епіфанія, який повідомляє, що апостол Андрій під час своєї третьої подорожі обійшов східне та північне побережжя Чорного моря. Епіфаній твердить, що він сам побував у цих місцях і скрізь вислуховував місцеві оповідання про ап. Андрія, на власні очі бачив церкви, хрести, образи св. Андрія, скрізь він розпитував, зібрав і записав імена учнів Андрія, що були першими єпископами церков, які заснував апостол. Є відомості про найперших українських святих-мучеників Інна, Рима і Пінна, яких ми згадуємо 20 січня. Вони були учнями ап. Андрія, родом із Скифії і навчали та охрещували скифів. Але правитель варварів схопив їх і замордував, обливши на морозі водою. Літопис говорить, що була люта зима і “річки позамерзали так, що ними їздили.” А це, безумовно, могло бути десь далі на північ. Все це говорить про те, що апостола Андрія справді можна вважати садівничим християнства в Україні. Апостол Андрій, безумовно, був і проповідував на нашій землі, можливо, що і плив нашим Дніпром. Можна сумніватися, чи підіймався він так високо, чи справді побував у Києві.Хоча це цілком вірогідно. Але для визнання Церкви Української Церквою Первозваною досить і того, що апостол Андрій дійсно був на Українській землі і навчав наших предків Слова Божого. Цілком можливо, що вже від часу апостола Андрія християнство ніколи не переводилося в нас, а постійно мало більше чи менше число своїх прихильників аж до офіційного охрещення в 988 році України — Руси князем Володимиром. Надіслав Андрій Крисюк з посиланням на Андрій і Наталія Ротченкови, викладачі Центру християнського виховання дітей та молоді при Волинській духовній семінарії, газета “Волинь” № 132 від 13 грудня 2003 року   Коментарі З пошти сайту від 6 жовтня 2008 р. Доброго дня! Найперше хочу подяківати авторам за класний сайт - спасибі, люди, за Вашу працю! І хотів би зауважити, що знайшов у Вас розповсюджену нині, але тим не менш прикру помилку: "Див. розповідь Віки про власний досвід у гаданні на Андрія." В сучасній українській (як правило, розмовній; хоча і преса не вельми розбірлива) мові слово "гадання" справді вживають в значенні "ворожіння", але це не є правильно. Гадати - означає процес мислення, перебирання варіантів ("...думали-гадали, як написати..."). Ворожіння ж є народним обрядом, мета якого - у магічний спосіб довідатись про майбутнє, про невідоме, що не може бути пізнане раціональним шляхом. Вживання слова гадати замість ворожити - груба калько з російської. Як не дивно, навіть випускники (частіше - випускниці) філологічних факультетів так помиляються... Ще раз дякую Вам за КЛАСНИЙ ресурс! Успіху Вам! Андрій Наша відповідь Дякуємо Вам за теплі слова і за цінне зауваження. Щодо проблеми гадання-ворожіння, можемо з Вами погодитись, але процитуємо з "Великого тлумачного словника української мови": ГАДАТИ1, -аю, -аєш, недок. 1. про кого – що і без додатка. Думати, розмірковувати. // Мріяти. 2. перев. із спол. що. Мати думку, міркування з якого-небудь приводу; вважати. // Передбачати, припускати. 3. з інфін. Мати намір що-небудь робити. // Сподіватися. ГАДАТИ2, -аю, -аєш, недок. Ворожити. Тому ми зберігаємо в тексті репортажу авторський варіант, але дозволили собі виправити на "Ворожіння" у посиланнях на репортаж і в заголовку. Якщо найближчим часом перетнемось з авторкою, запитаємо в неї дозволу виправити і в тексті.

Благовіщення, Благовіщення Пресвятої Богородиці – велике двонадесяте свято, третє за значенням народно-релігійне свято після Великодня і Різдва Христового. Православні святкують Благовіщення 7 квітня, католики – 25 березня. Вибірка інформації про Благовіщення із сайту Вікіпедії: Походження свята В основі свята – повідомлення архангела Гавриїла Діві Марії «благої вісті» (звідси і Благовіщення) про народження у неї божественного немовляти, Спасителя роду людського. Коли Марії було 12 років, Бог сповістив, що вона народить Сина Божого. А після того, як Марію заручили з 82-річним Йосифом, з’явився до неї архангел Гавриїл і сказав: „Радуйся, благодатна, Господь з тобою” (Луки, І, 28); "І ось ти в утробі зачнеш, і Сина породиш, і даси Йому ймення Ісус. Він же буде Великий, і Сином Всевишнього званий, і Господь Бог дасть Йому престола Його батька Давида. І повік царюватиме Він у домі Якова, і царюванню Його не буде кінця." Марія ж сказала: "Як же станеться це, коли мужа не знаю?...". Відповів архангел: "Дух Святий злине на тебе, і Всевишнього сила обгорне тебе, через те то й Святе, що народиться, буде Син Божий! (...) Бо для Бога нема неможливої жадної речі!" І сказала Марія: "Я ж Господня раба: нехай буде мені згідно з словом твоїм!" (Луки, І, 31-38). В Назареті, на тому місці, де Архангел Гавриїл благовістив Діву Марію, побудований храм в пам’ять Благовіщення Богородиці. Святкування Благовіщення встановлене Церквою у IV ст. після того, як самостійно почали відзначати Різдво Христове. Дату Благовіщення встановили, відрахувавши 9 місяців від Різдва. Крім того, Святі Отці Церкви пояснюють дату Благовіщення ще й тим, що Бог сотворив чоловіка в день 25 березня. Крайні строки, з якими збігається Благовіщення, – четвер 3-го тижня Великого посту та середа Пасхального тижня (за Юліанським календарем). Відповідно до значення цього дня церковне святкування Благовіщення не відміняється, навіть якщо свято припадає на Великдень; піст заради нього послаблюється. У залежності від часу, свято може тривати 3 дні або 1 день.   Кілька слів з Енциклопедії Кирила і Мефодія (переклад наш; оригінальний текст містив помилки; будемо вдячні за виправлення і уточнення з боку фахівців). По часу встановлення свято Благовіщення є одним із найдревніших. Про його давнину свідчать у своїх повчаннях на це свято Отці Церкви III-IV століть: Григорій Неокесарійський, Афанасій Олександрійський, Іоанн Золотоустий, Ієронім, Августин та інші, які називали його древнім і звичним християнським святом. У VII ст. Іоанн Дамаскін і Феофан, митрополит Нікейський, склали канони на свято Благовіщення. Крайні терміни, з якими може збігатись Благовіщення, — четвер третього тижня Великого Посту і середа Світлої Седмиці. Церковне святкування Благовіщення не скасовується, якщо навіть свято припадає на Пасху (таке поєднання великих свят називається «Кіріопасхою»), і тоді з великодніми співами поєднуються співи Благовіщення. Якщо Благовіщення припадає на піст, то піст заради нього послаблюється, тому ще 6 Вселенський собор постановив здійснювати в день Благовіщення Літургію Іоанна Золотоустого, а не Літургію Ранішосвячених Дарів. Благовіщення має один день передсвята і один день післясвята. Назва свята «Благовіщення Пресвятої Богородиці» встановилась в середні віки як на Сході, так і на Заході; значно пізніше Католицька Церква після 2-го Ватиканського собору (1962-65) повернула йому більш ранню назву – «Благовіщення Господнє» (російські католики, з огляду на незвичність подібного найменування для російської традиції, називають свято просто «Благовіщенням»).

Благовіщення, Благовіщення Пресвятої Богородиці – велике двонадесяте свято, третє за значенням народно-релігійне свято після Великодня і Різдва Христового. Православні святкують Благовіщення 7 квітня, католики – 25 березня. Походження свята В основі свята – повідомлення архангела Гавриїла Діві Марії «благої вісті» (звідси і Благовіщення) про народження у неї божественного немовляти, Спасителя роду людського. Коли Марії було 12 років, Бог сповістив, що вона народить Сина Божого. А після того, як Марію заручили з 82-річним Йосифом, з’явився до неї архангел Гавриїл і сказав: „Радуйся, благодатна, Господь з тобою” (Луки, І, 28); "І ось ти в утробі зачнеш, і Сина породиш, і даси Йому ймення Ісус. Він же буде Великий, і Сином Всевишнього званий, і Господь Бог дасть Йому престола Його батька Давида. І повік царюватиме Він у домі Якова, і царюванню Його не буде кінця." Марія ж сказала: "Як же станеться це, коли мужа не знаю?...". Відповів архангел: "Дух Святий злине на тебе, і Всевишнього сила обгорне тебе, через те то й Святе, що народиться, буде Син Божий! (...) Бо для Бога нема неможливої жадної речі!" І сказала Марія: "Я ж Господня раба: нехай буде мені згідно з словом твоїм!" (Луки, І, 31-38). В Назареті, на тому місці, де Архангел Гавриїл благовістив Діву Марію, побудований храм в пам’ять Благовіщення Богородиці. Святкування Благовіщення встановлене Церквою у IV ст. після того, як самостійно почали відзначати Різдво Христове. Дату Благовіщення встановили, відрахувавши 9 місяців від Різдва. Крім того, Святі Отці Церкви пояснюють дату Благовіщення ще й тим, що Бог сотворив чоловіка в день 25 березня. Крайні строки, з якими збігається Благовіщення, – четвер 3-го тижня Великого посту та середа Пасхального тижня (за Юліанським календарем). Відповідно до значення цього дня церковне святкування Благовіщення не відміняється, навіть якщо свято припадає на Великдень; піст заради нього послаблюється. У залежності від часу, свято може тривати 3 дні або 1 день. Кілька слів з Енциклопедії Кирила і Мефодія (переклад наш; оригінальний текст містив помилки; будемо вдячні за виправлення і уточнення з боку фахівців). По часу встановлення свято Благовіщення є одним із найдревніших. Про його давнину свідчать у своїх повчаннях на це свято Отці Церкви III-IV століть: Григорій Неокесарійський, Афанасій Олександрійський, Іоанн Золотоустий, Ієронім, Августин та інші, які називали його древнім і звичним християнським святом. У VII ст. Іоанн Дамаскін і Феофан, митрополит Нікейський, склали канони на свято Благовіщення. Крайні терміни, з якими може збігатись Благовіщення, — четвер третього тижня Великого Посту і середа Світлої Седмиці. Церковне святкування Благовіщення не скасовується, якщо навіть свято припадає на Пасху (таке поєднання великих свят називається «Кіріопасхою»), і тоді з великодніми співами поєднуються співи Благовіщення. Якщо Благовіщення припадає на піст, то піст заради нього послаблюється, тому ще 6 Вселенський собор постановив здійснювати в день Благовіщення Літургію Іоанна Золотоустого, а не Літургію Ранішосвячених Дарів. Благовіщення має один день передсвята і один день післясвята. Назва свята «Благовіщення Пресвятої Богородиці» встановилась в середні віки як на Сході, так і на Заході; значно пізніше Католицька Церква після 2-го Ватиканського собору (1962-65) повернула йому більш ранню назву – «Благовіщення Господнє» (російські католики, з огляду на незвичність подібного найменування для російської традиції, називають свято просто «Благовіщенням»).

Хрещення Господнє (Богоявлення) (грец. Theophaneia або Epiphaneia), християнське свято, присвячене згадці про Хрещення Ісуса Христа у водах Йордану. В Православній Церкві входить до числа великих Двонадесятих неперехідних свят. Святкується 19 січня у православних церквах і 6 січня у католицькій церкві. Зміст свята Про Хрещення Господнє оповідається в усіх чотирьох Євангеліях (Матвій 3:13-17; Марк 1:9-11; Лука 3:21-23; пор. Іван 1:33-34). На 30-му році Свого життя, перед виходом на проповідь, Ісус прийшов на ріку Йордан, де Іван Хреститель, проповідуючи покаяння у гріхах, хрестив народ, і зажадав, щоб той хрестив Його. Коли Ісус Христос вийшов із води і молився, відкрились небеса, і Дух Святий у вигляді голуба зійшов на Нього і почувся голос: «Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав!» (Матвія 3:17). Свято Хрещення називається також Богоявленням, оскільки при Хрещенні Господа явилась Божественна Трійця: Бог Отець (що глаголив про Сина), Син Божий (що хрестився від Івана і засвідчений від Бога Отця) і Дух Святий (що зійшов на Сина у вигляді голуба). Історія свята Свято Хрещення (Богоявлення) почало святкуватись в III ст. Перша згадка є в «Строматах» Климента Александрійского, який пише, що послідовники Василида святкують Хрещення Спасителя і називають його Богоявленням, так як, на їх думку, Христос став Сином Божим саме від часу хрещення і сходження на Нього Святого Духа. З цього випливає, що у православних в Александрії за Климента цього свята ще не було. В III ст. свято розповсюджується. Згідно «Заповіта Господа нашого Ісуса Христа» (III ст.), церковний рік обмежувався лише трьома святами: Паскою, П'ятидесятницею і Богоявленням, у святкуванні якого православні бачили інший зміст, аніж послідовники Василида. Свято Богоявлення було довгий час пов'язане зі святом Різдва Христового. Згідно «Апостольских постановлень» (Сірія, V ст.) (кн. V, 3; кн. VIII, 33) і древнього коптського календаря, це свято посвячене Хрещенню Господньому; Єфрем Сірін (IV ст.) у гімнах на Богоявлення також говорить про хрещення Христове. Майже для всього Сходу до кінця IV ст. — це свято в честь Різдва Христового (що випливає, зокрема, з опису Богоявлення в Єрусалимі у аквитанської паломниці Сільвії, кінця IV ст). Навіть після того, як на Сході, під впливом Заходу, Різдво було відділене від Богоявлення, воно часто мало ім'я Богоявлення (наприклад, у Василя Великого, Григорія Богослова та ін.). Проти цього ототожнення був Іоанн Золотоустий: «Не той день, в який родився Спаситель, належить називати явленням, але той, коли Він хрестився, не після народження Він став всім відомим, але коли хрестився». Одночасно з розділенням свят Різдва і Хрещення в IV ст. на Сході до 6 січня було приурочено хрещення оголошених, у зв'язку з чим виник звичай особливого вшанування води, освяченої цього свята для їх хрещення. Тому свято отримало також назву Просвітлення, свята квітів, оскільки Спаситель явився просвітити «тих, що сидять в пітьмі і місці смертному» (Матвій 4:16). Джерело: Большая энциклопедия Кирилла и Мефодия, 2001. (переклад – наш) Це свято по-іншому ще називають Богоявленням, бо в цей день було явлення Пресвятої Тройці, особливо ж – явлення Божества Спасителя, Який урочисто приступив до Свого спасительного служіння. Свято Хрещення Господнього відзначається так само, як і свято Різдва Христового. Напередодні відправляються Царські часи, літургія Василія Великого і всенічне бдіння, яке починається великим повечір'ям. Особливість цього свята складають два великі водоосвячення, так названі на відміну від малого, бо мале водоосвячення може здійснюватися в будь-який інший час. Перше велике водоосвячення буває напередодні свята у храмі, а друге – в саме свято просто неба на річках, ставках, біля криниць. Перше, у давнину, звершувалося для хрещення оголошених і вже згодом було перетворено на спомин про хрещення Господнє: друге ж, мабуть, пішло від давнього звичаю єрусалимських християн у день Богоявлення виходити на річку Йордан і тут споминати хрещення Господнє. Тому й у нас Богоявленський хресний хід має найменування хресного ходу на Йордан. Джерело: Українська Православна Церква (КП)

Велике християнське свято, що припадає на 4 грудня н. ст.. У календарному циклі українського народу це свято замикає осінній сезон і починає зимовий. Початок нового господарського року в введенських повір'ях виступає ясно: до Введення можна копати землю, від Введення до Благовіщення не можна; жінки запасаються глиною до Введення. Від Введення до дев'ятого четверга не годиться бити білизну на воді праниками, бо то, мовляв, шкодить ниві, може навести бурю. З цих самих мотивів треба й коноплі потерти до Введення. Як на Новий Рік (а також і на Різдво і на Великдень) хто перший прийде на Введення до хати, той буде першим "ПОЛАЗНИКОМ", себто тим, що приносить добро чи якесь лихо. Тому сусіди стримуються заходити на Введення зрана до чужої хати, щоб потім не було нарікання, що то вони принесли нещастя: "Коли ввійде (першим) молодий, гарний, здоровий чоловік, а до того зі грошима, то це добра ворожба: весь рік у хаті будуть усі здорові і будуть гроші вестися. Коли ж увійде старий, хворий, особливо стара баба, або коли хтось прийде чогось зичити, — то це злий знак" (Ів. Франко "Нар. Календар" в Етн. Зб. НТШ, V, 205). Звечора подекуди святили воду ще дохристиянським звичаєм: брали воду в такому місці, де сходяться три води, проливали воду через полум'я, і потім уживали тієї води проти хвороб, від зурочення та на любовні чари. По півночі жінки сідали голі на порозі і пряли самосівні коноплі, щоб "прядиво пішло на руку". Обсипали того дня корови сім'ям і мастили маслом вим'я, щоб давали багато молока, і обкурювали їх, щоб ніхто не міг того молока відібрати. Як із іншими великими річними святами, і це свято в'язалося з культом померлих:"На цей день Бог одпускає праведні душі подивитися на своє тіло, тому воно називається Видінням (народня етимологія, що Введіння — "видіння"), що душа дивиться на своє тіло" (М. Грушевський, "Іст. Укр. Літер.", І, 145). Ворожили з різних прикмет, який буде новий господарський рік: Скільки на "Воведення" води, стільки на Юрія трави; як на Воведення вода, то в літі молоко і т. д. Джерело: Вікіпедія

Великдень — найбільше християнське свято. Цей день вважається днем Воскресіння Ісуса Христа і має ще одну назву — Пасха. Слово "Пасха" походить від назви старозаповітного свята, яке відзначали іудеї в пам'ять про звільнення від єгипетського полону. Пасхальний агнець євреїв став прообразом Христа, тому Христос ще іменується Агнцем Божим, Агнцем Пасхальним, Пасхою. Вибірка інформації про Великдень із сайту Вікіпедії з невеликими нашими вставками: Підготовка до свята До Великодня віруючі готуються сім тижнів Великого Посту - одного з найсуворіших постів - саме стільки провів в пустелі Ісус Христос до свого розп'яття. Вважається, що у ці дні душа віруючого повинна "прислуховуватися" до Страстей Господніх, останніх днів Ісуса Христа в людській подобі. Цi сім тижнів називаються седмицями. Останній тиждень перед Пасхою називаєтся Страстна Седмиця. Особливе значенння має Страстний Четвер - день, коли Ісус разом зі своїми учнями на Таємній Вечері разділив святкову трапезу. Цей день ще називають Чистий Четвер, і всі православні по можливості намагаються причаститися. Ввечері в церкві читають 12 Євангелій, де розповідається історія Страстей Христових. В Страстну П'ятницю з церкви виносять плащаницю - кусок тканини, в яку було загорнуто тіло Христа, де він зображений в гробу. В цей скорботний день приписується нічого не їсти. В давніші часи християни після суботньої літургії не йшли з церкви, а залишались там до ночі, харчуючись хлібом і вином. В пам'ять про це в Страстну Суботу святять їжу. Під час служби священики міняють буденний одяг на святковий. В ніч Воскресіння Христа, проводиться святкове богослужіння (великодня Служба Божа), святяться паски і яйця. Таким чином церква благословляє віруючих після тривалого посту знову вживати "скоромне", тобто їсти непісні страви. Багатий пасхальний стіл є символом небесної радості і символом вечері Господньої. Святкування Великодня Великодня служба божа триває всю ніч. Її найурочистіший момент настає опівночі, коли священник сповіщав, що Христос воскрес, а всі присутні з трепетом відповідають: "Воістину воскрес!" Пiсля служби процесія тричі обходить навколо церкви, а потім починали процес освячення обрядових пасхальних страв: пасок крашанок, ковбас, хріну, сала, тощо. Господині збрирають їх в кошики, прикрашені вишиваними рушниками, барвінком і свічками. Після церковної служби розходяться по домівках i починають розговлятися. Розговляються насамперед свяченим яйцем. Окрім паски та яєць (крашанок та писанок), серед свяченого має бути смаженина, часник, полин, хрін і сіль. Великодні свята закінчуються поминанням мертвих — молитвою і тризною "на горбках". У могильні горбки закопують яйця та шкаралупу від з'їджених яєць, кості зі свяченого м'яса, свячену сіль, тощо; виливають і чарку горілки: "їжте, пийте й нас, грішних, поминайте". Часом цокаються крашанками об могильний хрест, надбивають їх, а потім віддають перехожим. Дата святкування Дату святкування Великодня врегулював Перший Вселенський Собор в Нікеї 325 року. До цього в різних помістних Церквах святкували Великдень в різні дні. Були й такі, що святкували Великдень разом із євреями. Тож Нікейський собор постановив, що не вільно християнам святкувати Великдень, коли євреї святкують Пасху: "Епископ, свештеник или ђакон, који буде празновао васкрсење Христово пре пролећне равнодневице и заједно са Јудејима, нека буде свргнут"(Апостольські Правила, канон 7). Дата Великодня має випадати на першу неділю після першої весняної повні місяця, яка наступає після весняного рівнодення. Якщо станеться так, що на цю неділю припаде й єврейська Пасха, то святкування Великодня переноситься на наступну неділю. Щоб уникнути помилки при визначенні Великодньої неділі, постановлено також, що єпископ Олександрії повинен повідомляти дату Великодня щороку наперед. Великдень буває не раніше 4 квітня (22 березня старого стилю) і не пізніше 8 травня (25 квітня старого стилю). Наприкінці IV сторіччя щорічні послання Олександрійських єпископів, було замінено Пасхалією, яка охоплювала більшу кількість років. Перша така пасхалія була оголошена в 388 році патріархом Тимофієм Олександрійським. В 436 пасхалія була видана вже на 95 років наперед (з 436 по 531 роки) одним із його наступників, святим Кирилом Олександрійським. Відмінність у датах святкування Великодня у християнських церквах Православна та греко-католицька Церкви дотримуються юліанського календаря. Відповідно до нього складаються і пасхалії. Римо-католицька Церква у 1582 році перейшла на новий календар, запроваджений папою Григорієм XIII і відомий під назвою "григоріянського", або "нового стилю". В зв'язку з цим було запроваджено й нову пасхалію. За григоріанським календарем весна починається на тринадцять днів раніше від юліанського, внаслідок чого виникає різниця в датах святкування Великодня. Також трапляється, що в католицькій Церкві Великдень припадає разом із єврейською Пасхою, а іноді навіть і скорше від неї, хоч це й суперечить постанові Нікейського Собору. Разом із католиками святкують Великдень за новою пасхалією і протестанти. Православні ж усіх Церков святкують Великдень згідно з постановами Нікейського Собору, — тому й дуже рідко буває, що всі християни святкують Великдень разом. Дати Великодня на кілька років:   У православних У католиків 2000 30 квітня 23 квітня 2001 15 квітня 15 квітня 2002 5 травня 31 березня 2003 27 квітня 20 квітня 2004 11 квітня 11 квітня 2005 1 травня 27 березня 2006 23 квітня 16 квітня 2007 8 квітня 8 квітня 2008 27 квітня 23 березня 2009 19 квітня 12 квітня 2010 4 квітня 4 квітня

7 грудня християнський світ відзначає день пам'яті великомучениці Катерини («чиста душею» — так перекладається її ім'я із грецької). Розумна й освічена, ця жінка була страчена за віру близько 373 року. Через декілька років єгипетські християни знайшли останки мучениці й поховали їх у монастирі на Сінайській горі. В Україні ставлення до Катерини, як і до інших святих великомучениць, було особливим: довірливим і житейським. Невипадково свято Катерини називали святом «дівочої долі». Сподіваючись на розуміння й допомогу святої, жіноцтво просило її про щасливий шлюб, злагоду в сім'ї. У багатьох регіонах України на Катерини дівчата за традицією зрізали гілки вишні, ставили їх у воду чи землю на покуті або на вікні у хаті. Якщо вони розцвітали до Різдва або Нового року, — це передвіщало скорий шлюб, а як ні — то були ще й інші зимові ворожіння... У такий же спосіб ворожили про здоров'я або смерть в наступному році. Для цього у воду ставили гілочки по кількості членів сім'ї, позначаючи їх кольоровими нитками. Чия гілка розквітне — той довго житиме, чия всохне — захворіє або помре. Рослини, що розквітали в найбільш суворий зимовий час, були зрозумілим народному світогляду символом нового відродження природи. Тому їм приписувалась особлива сила — магічним способом пов'язана з долею людей. У повір'ї, оберігати віщу вишневу гілочку від ока священика, коли він під час посту входить до хати з молитвами, а під час свят із кропилом, 1 Курочкін О. В. Новорічні свята українців.— С. 32. у противному разі — й гілочка всохне, або ж він сваритиме за тяжкий гріх, відбилися антагоністичні стосунки язичництва з офіційною релігією1. Із вечорницями в день Катерини пов'язаний ще один звичай, який називається в народі «заклинання долі або судженого». В день Катерини дівчата закликають долю, а через 5 днів, на Андрія, доля показує їм свої дари. Заклинання долі полягає в тому, що дівчата, зібравшись в яку-небудь хату, варять, кашу із пшона та маку й опівночі, перед тим як заспівають перші півні, обгортають горщик новим рушником і простують до воріт. Кожна із них вилазить по черзі на ворота, тримаючи в руках горщик із вечерею і тричі гукає: «Доле, доле, йди до нас вечеряти! Якщо ж у цей час заспіває півень, то значить «доля обізвалася», якщо ж ні: «Доля оглохла, не чує мого голосу». 2 Воропай О. Звичаї нашого народу.— Т. 1.— С. 19. Журиться дівчина і проклинає долю: «Щоб ти зозулі не чула, блуднице моя!»2   Подекуди замість «долі» закликається «суджений».

Воздвиження Хреста Господнього, християнське свято, присвячене згадці про знаходження святою рівноапостольною царицею Єленою справжнього хреста, на якому був розп'ятий Ісус Христос, і Воздвиження його для загального вшанування і поклоніння. Святкується 14 (27) вересня. У Православній Церкві – Господське двонадесяте свято. Це єдине свято, що одержало початок одночасно із самою подією, якій воно присвячене. Перше Воздвиження відсвятковане в Єрусалимській Церкві на початку IV ст. при самому знаходженні хреста. Джерела називають різні дати цієї події – 313, 326. Найбільш достовірним є свідчення Олександрійської хроніки VI ст., що відносить його до 14 вересня 320 р.. За переказом, цариця Єлена, мати імператора Костянтина Великого, у 325 р. відправилася в Єрусалим з метою відшукати хрест, на якому був розп'ятий Господь, і місце поховання Христа. У результаті розкопок на місці храму Венери було знайдено три хрести. Для того, щоб довідатися, на якому з них був розп'ятий Господь, хрести по черзі покладали на померлу людину; коли поклали третій хрест, померлий ожив. Від скупчення великої кількості людей не всі могли бачити і цілувати Хрест Господній; тоді Патріарх Єрусалимський Макарій піднявся на відвищення і воздвиг Хрест так, щоб народ міг його бачити. Ця подія і була покладена в основу богослужбового чина Воздвиження Хреста. Частинки древа Животворящого Хреста були розіслані по всій імперії. Зі святом Воздвиження Хреста в 335 було з'єднане відновлення храму Воскресіння, побудованого Костянтином Великим на місці знаходження Хреста. Єрусалимська церква здійснювала ці свята щорічно з великою урочистістю. За свідченням західної прочанки в Єрусалим кінця IV ст. Сильвії Аквітанки і церковного історика Созомена (V ст.), святкування в Єрусалимі продовжувалося вісім днів, і щодня служба відбувалася в різних місцях при скупченні безлічі прочан. Церкви прикрашалися так само, як на Великдень і Богоявлення. Особливо широке поширення й урочистість свято Воздвиження одержало після знаходження Хреста Господнього в результаті укладання миру в 628 між Візантією і Персією. Свято стало називатися Всесвітнім Воздвиженням Чесного і Животворящого Хреста, тобто загальним для всіх церков Всесвітньої церкви. 3 травня – день урочистого внесення святого древа Імператором Іраклієм у Єрусалим – став святкуватися в Західній церкві з VII ст. як «день знаходження Хреста». Воздвиження має день передсвята (13 вересня) і сім днів післясвяткування. Віддання – 21 вересня. Оскільки у свято Воздвиження відбувається служба хрестові, то в цей день належить дотримуватись строгого посту. Після Вечірні хрест Господній виноситься і покладається на престол; на Утрені, після великого славослів'я, хрест виноситься з вівтаря, покладається на середині храму для поклоніння; у соборних храмах і монастирях відбувається особливий чин Воздвиження хреста. Написано за мотивами: Большая энциклопедия Кирилла и Мефодия, 2001 (автор статті О. А. Крашеніннікова).   Історичний зміст цього найдавнішого двонадесятого християнського свята пояснюється по–різному, і при цьому звичайно маються на увазі три події, що стались в різний час, але поєднані загальною святинею – хрестом. Про першу з цих подій розповідає праця церковного історика Євсевія "Життя Костянтина". Під час боротьби римського імператора Костянтина зі своїм співправителем Максенцієм перед вирішальною битвою на Фламінієвій дорозі (311 рік), коли сили Максенція перевершували чисельністю армію імператора, Костянтин побачив на сонці променистий хрест із написом: "Цим перемагай!" Побачило цей хрест і його військо. Уночі в сні імператорові з'явився Ісус Христос і повелів виготовити військовий прапор із хрестом за зразком баченого на небі. Костянтин так і зробив. Одержавши перемогу над Максенцієм, імператор наказав вкласти в руку своєї статуї, спорудженої на головній площі Риму, цей прапор і оточив його великим шануванням. Костянтин прийняв християн під своє заступництво й оголосив віру Христову державною релігією Римської імперії. Він скасував страту через розп'яття і видав закони на користь Церкви Христової. Друга подія – основна, його церковна традиція приймає підставою свята Воздвиження – відбулася також у часи Костянтина Великого. Мати його, Єлена, будучи вже в 80–літньому віці, турбуючись пол християнську віру і ремствуючи, що місце страждання Спасителя й інших святинь знаходяться в забутті, за згодою сина в 324 році почала подорож у Палестину, відвідала Єрусалим і там знайшла Животворящий хрест Господній. Єрусалимський патріарх Макарій зійшов на підвищення і став показувати народу знайдений Єленою хрест, воздвигаючи, тобто, піднімаючи, його нагору. Після знаходження Хреста Господнього (326 рік) у різних місцях стали будувати на честь нього храми. Один з них заснувала сама Єлена на місці знахідки хреста в Єрусалимі. Будівництво його була закінчене в 335 році, освячення відбулося 13 вересня, і наступний день, 14 вересня, став святом Воздвиження Хреста Господнього. Третя подія відноситься вже до VII століття і пов'язана з тривалою боротьбою Візантійської імперії з Персією. У 614 році перси напали на Палестину, що належала Візантії, розграбували Єрусалим і разом з іншою здобиччю забрали і святиню – Хрест Господній, Хрест пробув у полоні 14 років. У 628 році імператор Іраклій розгромив персів і повернув святиню. Хрест привезли в Єрусалим, і імператор сам вніс його в храм. З нагоди повернення Хреста Господнього відбувся урочистий молебень, під час якого патріарх знову воздвиг народу Хрест. Частини ж святого древа зараз знаходяться в різних соборах. Святкування Воздвиження Церквою триває дев'ять днів: з вечора 13 вересня і до 21 вересня (по ст. ст.) або з вечора 27 вересня і до 5 жовтня (по нов. ст.). Посту слід дотримуватись у день Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього (14/27 вересня). У день Воздвиження дозволяється вживати їжу з рослинною олією (молочне, яйця і рибу їсти не можна) В цей день здійснювався дуже древній обряд – хрестовий. Знак хреста з доісторичних часів був символом сонця. Вважалося, що на Воздвиження він випромінює охоронну силу. Селяни вирізали хрести з дерева, складали хрест-навхрест гілки горобини, малювали хрести в місцях, що хотіли уберегти від нечистої сили: у засіках, хлівах. Написано за мотивами сайту etost.ru. Православна церква за новим стилем святкує Воздвиження Хреста Господнього 27 вересня, католики відзначають це свято 14 вересня.

ТРІЙЦЯ (П'ятидесятниця) (грецьк. Pentekoste), одне з найбільших християнських свят, яке святкується на 50-й день від Великодня в пам'ять зішестя Святого Духа на апостолів і присвячене прославлянню Святої Трійці. У Православній Церкві — велике двунадесяте свято. На Заході свято П'ятидесятниці не носить назви Трійці, хоча тісно пов'язується з її шануванням. З XIV ст. святом Трійці в Католицькій Церкві стала називатися неділя по П'ятидесятниці. Зміст свята Назву П'ятидесятниці свято одержало тому, що зішестя Святого Духа на апостолів сталося в старозавітне свято П'ятидесятниці, встановлене в пам'ять про дарування єврейському народові Закону при горі Синай; воно святкувалося в 50-й день після Великодня і припадало на закінчення жнив і збирання плодів, перші з яких приносилися в жертву в храмі. Саме в цей день, у 50-й день по Воскресінні Ісуса Христа, коли всі учні були зібрані в одній світлиці, раптом зробився шум, «ніби буря раптова зірвалася, і переповнила ввесь той дім, де сиділи вони. І з'явилися їм язики поділені, немов би огненні, та й на кожному з них по одному осів». Апостоли виповнилися Духа Святого і стали говорити різними мовами (Діяння апостолів 2:1-47). Зішестям Св. Духа на апостолів відкрилася довершуюча (?) діяльність третьої особи Пресвятої Трійці, і вчення Ісуса Христа про Триєдиного Бога досягло довершеної ясності і повноти. Подія Зішестя Святого Духа на апостолів вважається початком Християнської Церкви. Історія свята За переказом, свято Зішестя Святого Духа встановлене апостолами, однак згадки про нього, що містяться в Новому Завіті (1 Коринтянам 16:8; Діяння 20:16), не дають підстав вважати, що мова там йде про святкування християнської П'ятидесятниці. Від II ст. немає достовірних свідчень про існування цього свята. Однак вже в історичних джерелах III ст. П'ятидесятниця представлена загальнопоширеним святом. Так, у Тертуліана П'ятидесятниця виступає і як період у 50 днів, і як християнське свято (Про хрещення, гл. 19). Про П'ятидесятницю як про окреме свято ясно говорить Оріген (Проти Цельса, VIII, 22). У «Апостольських Постановах» (III-V ст.) заповідано святкувати П'ятидесятницю: «Через десять днів по Вознасінні буває п'ятидесятий день від першого дня Господнього (Великодня); цей день так буде великим святом; тому що в третю годину цього дня Господь Ісус послав дарунок Святого Духу. П'ятидесятницю святкуйте одну седмицю» (кн. V, гл. 20). З IV ст. свідчення про П'ятидесятницю і як про священний період у 50 днів, і як про особливе свято стають загальними в церковних письменників (Августин, Іоанн Златоуст, Григорій Богослов). Іоанн Златоуст згадує про звичай прикрашати в цей день будинки зеленню, Григорій Богослов — про звичай хрещення в цей день. Від IV ст. до нас дійшов докладний опис богослужіння в день П'ятидесятниці в Ієрусалимській Церкві, що належить західній прочанці Сильвії. Богослужіння продовжувалося майже безупинно протягом доби і складалося зі здійснення Цілонічного пильнування в церкві Воскресіння, двох Літургій (у Мартиріумі і на Сіоні) і літії на Елеоні, у церкві печери, у Мартиріумі, у храмі Воскресіння і на Сіоні. Усе богослужіння закінчувалося близько півночі. Богослужбове святкування Від VII ст. зберігся опис найдавнішого чину богослужіння П'ятидесятниці в Ієрусалимському канонарі (Статуті) грузинською мовою. Цей чин має такі ж літії, які описані в Сильвії, і в них даються зародки сучасних трьох уклінних молитов, що читаються нині на святковій Вечерні. У Статуті Великої Константинопольської церкви (IX ст.) є повний чин богослужіння на день П'ятидесятниці для Східної Церкви. Це одне із найурочистіших богослужінь у році, має ті самі особливості, що і богослужіння Великодня і Різдва Христового. Особливу урочистість додавав святу П'ятидесятниці звичай древньої Церкви робити в цей день хрещення оголошених. У IV ст. Василем Великим були складені уклінні молитви, що читаються на святковій Вечерні, що з'єднується з Літургією. Свято П'ятидесятниці має один день передсвяткування і шість днів святкування. Наступного дня після П'ятидесятниці, у понеділок — свято на честь Усесвятого Животворящого Духа (Духів день). Віддання П'ятидесятниці відбувається в наступну після свята суботу. У день П'ятидесятниці храми по древньому звичаю прикрашаються зеленню і квітами. Написано за мотивами: Большая энциклопедия Кирилла и Мефодия, 2001, автор статті: О. А. Крашеніннікова   Свято Святої Тройці називається П'ятдесятницею тому, що зішестя Св. Духа на апостолів відбулося на п'ятдесятий день після Воскресіння Христового. Свято християнської П'ятдесятниці містить у собі подвійне торжество: і на славу Пресвятої Тройці, і на славу Пресвятого Духа, який видимо зійшов на апостолів і уклав новий вічний завіт Бога з людьми. Перший день П'ятдесятниці, тобто неділю, Церква присвячує переважно на славу Пресвятої Тройці; і цей день у народі називається Троїциним днем, а другий, тобто понеділок, – на славу Духа Святого, від чого називається Духовим днем. Святкування дня Святого Духа Церква починає, як правило, вечірнім богослужінням у день Тройці. На цьому богослужінні з колінопреклонінням читаються благальні молитви Василія Великого, в яких ми сповідуємо гріхи наші перед Отцем Небесним і, ради великої жертви Сина Його, благаємо помилування; просимо також Господа Ісуса Христа дарувати нам Божественного Духа, на просвічення і зміцнення душ наших, і, нарешті, молимося за спочилих батьків і братів наших, щоб упокоїв їх Господь у місці світлому, квітучому і спокійному. У свято П'ятдесятниці заведено прикрашати храм і свої житла зеленню – гілками з дерев, квітами і самим стояти з квітами в храмі. Прикрашення храмів і осель в цей день зеленню і квітами є, по-перше, сповіданням живлющої сили Животворчого Духа, а по-друге, – належним присвяченням Йому паростків весни. Видавничий відділ Української Православної Церкви Київського Патріархату   Коротка історія Світлий празник Пасхи завершується не менше світлим і великим празником Святої П’ятдесятниці. По Христовому Різдві і Воскресінні цей празник належить до найбільших празників нашого церковного року. Зіслання Св. Духа це - наче вінець і печать на ділі спасіння людського роду, що його доконав Божий Син. В дні св. П’ятдесятниці сам Св. Дух помазує апостолів на проповідників Христового Благовістя. В дні Зіслання св. Духа родиться і починає діяти Христова Церква. Св. Дух її провадить, просвічує, освячує і зберігає на дорозі правди. СТАРОЗАВІТНЯ П’ЯТДЕСЯТНИЦЯ Євреї у давнину щорічно святкували три великі празники: празник Пасхи, празник П’ятдесятниці і празник Кучок. Свою назву празник має від того, що це був 50-тий день після празника Пасхи, а також 50-тий день від початку жнив. Первісно 50-ця це було свято жнив і подяки. Того дня за приписом закону приходили до Єрусалиму великі маси євреїв з усіх усюдів, навіть з далеких країв, щоб подякувати Богові за земні плоди та зложити з них у храмі свою жертву. В пізніших часах до празника 50-ці, як свята жнив, долучився ще й історичний мотив: річниця надання Божого Закону на горі Синай 50-го дня після виходу з Єгипту. ХРИСТИЯНСЬКА П’ЯТДЕСЯТНИЦЯ Апостоли й перші християни як празник Пасхи, так і празник 50-ці перейняли від Старого Завіту й задержали його назву, бо і для них це був 50-ий день після Пасхи, але надали йому цілком іншого змісту і значення. Головний мотив святкування 50-ці для новозавітньої Церкви це подія приходу Св. Духа на апостолів. Звідси цей празник має ще назви, День Зіслання Св. Духа або День Св. Тройці. В понеділок після празника 50-ці святкує наша Церква празник Св. Духа. А це тому, що Східна Церква з давніх давен має звичай, щоб наступного дня по великім празнику віддавати честь тим особам, що виконували головну роль в дні празника. День Св. П’ятдесятниці святкує саму подію зіслання Св. Духа на апостолів, а понеділок призначений на віддання особливої чести Св. Духові, як третій Божій Особі. На осібну увагу заслуговує вечірня понеділка, яка звичайно правиться не в неділю вечором, але зараз по Св. Літургії коло полудня в сам день 50-ці. Поєднання вечірні з Літургією пояснює о. Дольницький тим, щоб усі присутні на Літургії могли взяти участь у коліноприклонних молитвах. Ця вечірня відзначається тим, що крім інших молитов має три довші покутного змісту молитви, що їх мав написати св. Василій Великий (+ 379). З офіційного сайту Української Греко-Католицької Церкви Дати Трійці на кілька років:   У православних У католиків 2000 18 червня 11 червня 2001 3 червня 3 червня 2002 23 червня 19 травня 2003 15 червня 8 червня 2004 30 травня 30 травня 2005 19 чернвя 15 травня 2006 11 червня 4 червня 2007 27 травня 27 травня 2008 15 червня 11 травня 2009 7 червня 31 травня 2010 23 травня 23 травня