Ярмарковий рух в Україні має багатовікову історію.
Вже в 40-х роках XIX століття тут діяло 12 тисяч ярмарків, в тому числі 178 великих і середніх. Сорочинський не був ні найбільшим з них, ні найвідомішим. Село Великі Сорочинці Миргородського району, напевне, так і залишилося б, як і багато інших сіл Полтавщини, маловідомим, якби його не прославив на віки письменник Микола Васильович Гоголь.
Саме тут, у будиночку, який на початку XIX століття належав відомому тоді на Миргородщині лікареві Трохимовському, і народився майбутній письменник. Про це нагадують експонати Великосорочинського літературно-меморіального музею Н.В. Гоголя, заснованого в 1929 році, та пам'ятник письменникові перед фасадом приміщення музею. За часів Гоголя поселення мало статус містечка. Колись давно воно ще називалось Краснопіль, а з 20-х років ХVІІ століття вже відомо під назвою Сорочинці.
У 1646 році цей населений пункт, як і багато інших, захопив український магнат Ієремія Вишневецький, якому до 1646 року, до початку Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького, належала майже вся територія Полтавщини. Із зведенням Б. Хмельницьким, на звільненій від польських магнатів і шляхти території нового полкового адміністративно-територіального і військового устрою, Сорочинці стають сотенним містечком Миргородського полку. Тут з'являються маєтності козацької старшини.
Володіння в Сорочинцях і в сусідньому Хомутці мав хомутецький сотник, пізніше миргородський полковник Павло Апостол, який був і наказним гетьманом. Його син Данило Апостол отримує від гетьмана Івана Мазепи універсал на володіння в Сорочинцях і Хомутці.
За Петра ІІ, коли Росією фактично правив Олександр Меньшиков, в Україні з'явилася можливість для повернення козацького самоврядування, вибору нового гетьмана, яким став Данило Апостол.
У 1732-1734 роках у Сорочинцях, на замовлення гетьмана, споруджується красива мурована Спасо-Преображенська церква у стилі бароко. Центральна дільниця храму увінчана багатозаломним куполом на дванадцятигранному барабані. В інтер'єрі панує чудовий семиярусний різьблений іконостас, утворений трьома іконостасами, які містять понад сто ікон. А на стіні - гетьманський герб.
22 березня 1809 в цій церкві було зроблено запис до церковної книги про те, що 20 березня (1 квітня за новим стилем) народився, а 22 березня був хрещений Н.В. Гоголь. У своєму першому творі з циклу повістей «Вечори на хуторі біля Диканьки» (1831-1832 рр..), які й принесли Н.В. Гоголю велику популярність, письменник широко проявив і велику любов до України, і глибоке знання скарбів української народної творчості та своєрідність побуту свого народу.
У повісті «Сорочинський ярмарок», яка є складовою частиною, Микола Васильович відтворив поезію народного життя, реалістично відобразив різних представників українського народу, майстерно поєднавши все це з великим гумором. Ось як описує Н.В. Гоголь, як люди з усіх кінців їдуть на ярмарок: «Такою розкішшю блищав один із днів спекотного серпня тисяча вісімсот ... вісімсот ... Так, літ тридцять буде назад тому, коли дорога, верст за десять до містечка Сорочинців кипіла народом, який поспішав з усіх навколишніх і далеких хуторів на ярмарок. З ранку ще тягнулися незмінною низкою чумаки з сіллю і рибою. Гори горщиків, закутаних у сіно, повільно рухалися, здається, нудьгуючи своїм ув'язненням і темрявою, місцями тільки якась розписана яскраво миска або макітра хвалькувато виглядала із високо поставленого на возі тину і привертала погляди шанувальників розкоші. Багато перехожих поглядали із заздрістю на гончара, власника цих коштовностей, який повільними кроками йшов за своїм товаром, турботливо обкутуючи глиняних своїх франтів і кокеток ненависним для них сіном. Самотньо в стороні тягнувся на стомлених волах віз, навалений мішками, прядивом, полотном і різною домашньою поклажею, за яким брів, у чистій полотняній сорочці і забруднених полотняних шароварах, його господар ... ».
Ярмарки продовжували існувати аж до 20-х років ХХ ст., а далі були закриті зовсім. Вся торгівля в селах перейшла до кооперативів та під контроль держави. З 1966 року ярмарки починають відроджуватись, і започатковує, відроджує ту давню традицію Сорочинський ярмарок. На нього з'їжджається багато представників різних організацій та підприємств - торгових та виробників не лише з Полтавщини, але й з багатьох інших областей України, з-за кордону.
Багато людей приїжджало в Сорочинці щоб придбати різноманітні, дефіцитні на той час товари. Їх не зупиняло навіть те, що ярмарковий майдан являв собою необладнане поле, без будь-яких умов для учасників і гостей. Період перебудови та розпаду Радянського Союзу, перших років незалежності, коли Україна потерпала від суцільного товарного голоду та інфляції, міг стати початком кінця Сорочинського ярмарку. Він проводився вже практично за інерцією, але не викликав ні в кого ентузіазму, ні в організаторів, ні в учасників і був головним болем і для тих і для інших. А сам ярмарок, ніби жива істота, терпіла і чекала, коли ж, нарешті, з'являться люди, яким вона буде небайдужа і які захочуть повернути її до життя. І дочекалася ...