Українська діаспора

Українська діаспора - сформувалася в основному внаслідок сталінських депортацій і міграції часів II Світової війни. Вона умовно поділяється на східну (Росія 4,3 млн, Казахстан 900 тис., Молдова 600 тис., Білорусь 300 тис., Узбекистан 150 тис., Киргизія 100 тис.) і західну (США 2 млн., Канада понад 1 млн, Бразилія та Аргентина по 400 тис., Австралія і Франція по 40 тис., Велика Британія 30 тис., Німеччина 25 тис.).

Частина українців віддавна проживає на територіях, які після II Світової війни увійшли до складу сусідніх з Україною держав (Польща 300 тис., Румунія 100 тис., Словаччина 40 тис. жителів українського походження).

Усього у світі поза межами України проживає приблизно 10 млн людей українського походження.

Зв'язок української діаспори з історичною Батьківщиною здійснює через товариство "Україна", "Конгрес вільних українців", громадські та культурні організації.

Відчутну роль у зміцненні цих зв'язків відіграє журнал "Українська діаспора", що видається Національною Академією наук України.

Західна діаспора

Українська діаспора в Польщі не така велика і налічує близько 300 тис. чоловік. Українські діаспори є і в східній Словаччині, і Румунії. У країнах далекого зарубіжжя українські діаспори існують у Канаді (понад 1 млн чоловік), США, Великобританії та Німеччині, у даний момент створюється українське суспільство в Еквадорі.

Серед найбільших організацій української діаспори - Український державницький фронт (Великобританія), Європейський конгрес українців, Ліга українців і Ліга українок Канади, українсько-американська організація "Воля".

Політичною організацією, що має тісні зв'язки з українською діаспорою на Заході, є КУН (Конгрес українських націоналістів). З діаспорою також пов'язані ще кілька менш впливових правонаціоналістичних партій.

Українська влада пов'язувала особливі надії з українцями далекого зарубіжжя в перші роки становлення української державності. Орієнтація на діаспору переважно відстоювалася західноукраїнської політичною елітою, що прийшла до влади і контролювала міжнародну діяльність, культурний і духовний розвиток країни. Однак надії на значні інвестиції в економіку не виправдалися через економічну і політичну слабкість української діаспори. У той же час за кошти української діаспори зроблено чимало: відкрилися посольства і представництва України, здійснювалася гуманітарна допомога, особливо навчальною літературою і медикаментами.

Західна діаспора сформувалася в результаті переселення людей у країни Західної Європи, Північної і Південної Америки. На даний момент в США проживає 1,5 млн осіб, в Канаді - близько 1,2 млн чоловік, у Польщі - 300 тис. чоловік, в Бразилії 500 тис. чол. Всього в західній діаспорі проживає 4 млн. 348 тис. чоловік. На переселення вплинули фактор переслідування людей сталінізмом, а також безправне становище селян на початку XX століття.

Перейти на сторінку адрес українських діаспор

 

Східна діаспора

Найбільшою за чисельністю діаспорою є російська. Загальна чисельність українців в Росії складає 4379690 чоловік. Більшість українців проживає на Кубані (до 47%), у Тюменській області - до 800 тис., у Воронезькій, Брянській, Омській областях, в Ставропольському і Приморському краях. У Молдові проживають 600,4 тис. українців, які складають 13,8% населення республіки.

У Росії є культурна автономія українців на чолі з Руденком-Десняком (керівництво автономії займає право-ліберальні позиції, а сам Руденко-Десняк у 1995 році балотувався в Державну думу РФ за списком "Демократичний вибір Росії - Об'єднані демократи").

У 1991 році уряд Республіки Молдова прийняв постанову "Про заходи щодо забезпечення розвитку української національної культури в республіці", а також здійснив ряд кроків щодо забезпечення мирного розв'язання придністровського конфлікту, але питання життя українського населення в Молдові піднімаються практично на кожній міжнародній зустрічі міждержавного рівня.

У Білорусі питання про збереження етнічної приналежності українців також вирішується на державному рівні.

Східна діаспора включає в себе українців Росії, Середньої Азії та інших країн СНД. У Росії проживає 4млн 362тис чоловік, в Казахстані - 890 тис. чоловік, в Молдові - 600 тис. чоловік, в Білорусії - 300 тис. чоловік.

Серед причин можна назвати висилки українців Петром Першим на будівництво, на освоєння нових земель, для участі у війнах.

Перейти на сторінку адрес українських діаспор

 

Українська діаспора в Італії

Про українську присутність у Ватикані та Італії існують історичні свідчення. Перш за все йдеться про пам'ятки, пов'язані з історією Української Церкви. У Ватиканській бібліотеці зберігаються найдавніші українські пам'ятки - листи Папи Григорія VII до Київського князя Ізяслава, датовані 1075 роком, служебник Київського митрополита Ізидора XV століття (до наших днів зберігся будинок неподалік від Ватикану, де митрополит доживав свого віку), документи Берестейської унії.

Центром духовного життя сучасної Української громади в Римі є комплекс інституцій на північно-західній околиці міста. Перш за все це - перебудований стараннями патріарха Йосипа Сліпого в 1967-1969 роках собор Святої Софії, за стилем та мозаїчною обробкою близький до Святої Софії Київської. Поруч розташований будинок Українського католицького університету (УКУ) імені Папи Климента та Українська Мала Семінарія. У приміщенні УКУ є архів, де зберігаються рукописи та інші цінні документи, наприклад особистий паспорт родини Михайла Грушевського.

Перейти на сторінку адрес українських діаспор

 

Українська діаспора в Аргентині

Аргентинська Республіка була однією з перших держав, які визнали Українську Народну Республіку. Це сталося 5 лютого 1921, коли уряд УНР був уже вигнаний з України. Аргентина визнала УНР як суверенну державу. Що ж стосується сьогодення, то вже 5 грудня українська громада влаштувала у Буенос-Айресі перед парламентом грандіозне свято на честь перемоги на Всеукраїнському референдумі 1 грудня. Того ж дня Президент Аргентини Менем прийняв делегацію аргентинських українців і показав документ, відповідно до якого Аргентина визнала Україну як незалежну державу.
В даний час в Аргентині налічується понад 200 тисяч українців.

Перейти на сторінку адрес українських діаспор

 

Українська діаспора в Грузії

Одним з найбільш знаменних подій останніх років для української діаспори в Грузії стало відкриття Першої української школи імені Михайла Грушевського. Цей навчальний заклад фінансується з бюджету "країни перебування". Програма у школі - українська. Міністерство освіти надіслало з Києва букварі, підручники, методики, карти. Планується, що випускники отримають два дипломи про середню освіту - українського та грузинського зразків. Фактично - це школа продовженого дня. З дітьми щоденно працюють по два викладачі, які допомагають готувати уроки і граються з ними. Переважна більшість дітей носять звичайні грузинські імена і прізвища, адже батьки у них грузини, а матері - українки.

Хороші відносини між українцями і грузинами збереглися завдяки тому, що Україна завжди і словами, і ділом, підтримувала Грузію. Зокрема, наші вертолітні героїчно вивезли сотні людей із снігів Сванетії. Заслуговують на похвалу й українські посли в Грузії - Анатолій Касьяненко і Степан Волковецького. Вони доклали чималі зусилля для становлення взаємовигідних відносин.

Перейти на сторінку адрес українських діаспор

 

Українська діаспора в Чехії

Найбільшим організованим об'єднанням українців у Чеській Республіці є "Українська ініціатива", яку очолює Віктор Райчинець. Загальне збільшення кількості вихідців з України у Чехії позначилося й на активізації роботи українського суспільства. За словами В. Райчінця, суспільство настояло, щоб у церкві відбувалося служіння українською мовою, адже громадяни України становлять більшість прихожан чеської православної та греко-католицької церков. Церква для українців є об'єднуючим чинником: здебільшого українці підтримують між собою контакти завдяки церкві. У неділю та у свята православні та греко-католицькі церкви по всій країні ледь вміщають всіх, хто хоче слухати службу Божу.

Крім "Української ініціативи" у Чехії активно діють такі громадські організації як Союз українців, Форум Українців Чеської Республіки, Союз українських жінок. Однак всі разом вони становлять лише трохи більше, ніж 10 відсотків із загального числа українських громадян. Тому зрозуміло у якому напрямку докладати зусиль.

Перейти на сторінку адрес українських діаспор

 

Аскольд Лозинський

Аскольд Лозинський - відомий світовій та українській громадськості як президент Світового конгресу українців.

Народився він 8 лютого в 1952 р. у Нью-Йорку в родині українських емігрантів. Свою роботу з об'єднання українських емігрантів почав ще замолоду.

На шляху об'єднання Аскольд Лозинський обіймав посади:

    Головного редактора українсько-американського студентського журналу - 1971-1974
    Президента Української студентської організації - 1973-1975
    Президента Українсько-американської молодіжної асоціації - 1980-1989
    Члена Ради директорів Організації американської допомоги у світі - 1981-1985
    Віце-президента Українського конгресового комітету Америки (організація представляє українців США) - 1989-1992
    Українського конгресового комітету Америки - с1992 р. і до сих пор.

Крім того, Аскольд Лозинський є членом правління багатьох українсько-американських та світових українських організацій, а також професійних асоціацій США. Проводить активну роботу по об'єднанню світової української спільноти за кордоном. З цією метою не раз зустрічався з президентами США, України та Польщі. Нагороджений орденом України "За заслуги" та відзнаками організацій українців у світі. Коли в середині 60-х років, головним чином, у Канаді та Сполучених Штатах було створено так званий Світовий Конгрес вільних українців (СКВУ), який після утворення Української держави трансформувався у Світовий Конгрес Українців (СКУ) та поширив свій вплив на європейські країни і на терени держав, які утворилися на уламках колишнього СРСР, його президентом у 1998 р. став Аскольд Лозинський. Він донині обіймає цю посаду. Сьогодні, поряд з УВКР Світовий конгрес українців (організація представляє українців, які проживають поза межами України) є ще однією міжнародною організацією, покликаною об'єднувати українців.

 

Перейти на сторінку адрес українських діаспор

 

З Україною в серці

(Українська діаспора)

Станом на 2004 рік за межами України мешкає від 10 до 15 млн. українців та їх нащадків, тобто близько третини корінної нації.

Українська діаспора — це збірне визначення української національної спільноти поза межами українських земель (етнічної української території), яка відчуває духовний зв'язок з Україною.

Термін «діаспора» в нашій державі інколи трактується неоднозначно. В одних випадках під ним розуміють усіх без винятку українців, розсіяних по всьому світові; в інших — лише дисперсні (розпорошені) їх частини, що не становлять якоїсь спільноти; нарешті, діаспорою вважають усіх українців поза Україною, за винятком тих, котрі проживають у сусідніх державах на споконвічній етнічній території. Неоднозначне тлумачення поняття «діаспора» призводить до розмаїття його визначень. На Заході, наприклад, найчастіше вдаються до поєднання етноніма та політоніма («українські канадці», «україноканадці») або етноніма і громадянства («українець Канади», «українець США»), а при визначенні діаспорної групи —до термінів «українська етнічна група», «українська імміграція», «канадські вихідці з України» тощо. Через таку різноплановість учені віддають перевагу універсальному термінові — «українська діаспора».

Найдавнішою, або найпершою, українською діаспорою є малознані в Україні бачванські руснаки, або русини-українці Бачки та Сриму. Їх 20-тисячна громада нині живе головним чином у Бачці, Сримі й Славонії – регіонах сучасних Сербії та Хорватії. Це нащадки переселенців із північно-східної Пряшівщини і Закарпаття, які в середині ХVIII ст., гнані злиднями та безземеллям, переселилися на Балкани.

За своєю структурою діаспора виступає у двох основних формах: дисперсій — невеликих вкраплень в іноетнічному масиві; компактних утворень — суцільних етнічних районів. Щодо природи діаспор, то вони утворюються або шляхом міграцій, або внаслідок насильницького відторгнення частини етносу від основного масиву.

В історії української еміграції простежуються два основних напрямки, кожен з яких має кілька хвиль. За напрямком її умовно поділяють на східну і західну.

Східна діаспора утворювалася шляхом переселення українців до внутрішніх губерній Російської імперії, пізніше — до республік колишнього СРСР. Поодинокі міграції зафіксовані ще у XVI ст., коли українські козаки разом із російськими землепрохідцями освоювали простори Сибіру, Далекого Сходу, Камчатки та Чукотки. Масові ж переселення мають більш визначений час та ґрунтовніше мотивування.

До східної діаспори (а вона налічує до 10 млн. осіб) слід залучити і українців Берестейщини, Курщини, Кубані, Придністров'я тощо, історичною долею відрізаних від колись цілісного етнічного масиву, й етнічні вкраплення в населення Прибалтики, Москви та Санкт-Петербурга, і цілі етнічні райони в Башкортостані, Закавказзі, Казахстані та Середній Азії, де у 20-ті роки утворилася так звана «Сіра Україна», і великий клин у Сибіру та на Далекому Сході, що дістав назву «Зеленої України».

До західної української діаспори (понад 5 млн. осіб) слід додати також українців Холмщини, Перемишлянщини, Надсяння, Підляшшя, Пряшівщини, Мараморошчини та Сучавщини, свого часу відокремлених від суцільного українського етнічного масиву, і давні компактні утворення в Угорщині, Югославії, Австрії, Німеччині, й етнічні вкраплення в населення Великобританії, Франції, Італії, Бельгії та інших європейських країн, і суцільні райони та навіть провінції у Канаді, США, Аргентині, Австралії.

Кількісна характеристика західної діаспори виглядає нині таким чином. У США проживає близько 2 млн. осіб, половина з яких — у штаті Пенсильванія, до 20 % — у штатах Нью-Джерсі, Нью-Йорк, менше — в Мічигані, Огайо та Коннектикуті. Серед них спостерігається стійка тенденція до збереження національних цінностей, зокрема, мови.

У Канаді мешкає близько 1 млн. україноканадців, в основному у провінціях Манітоба, Саскачевань, Альберта, Онтаріо (2,3%), де створені національні громадські організації, школи, філії університетів. Українська діаспора в Канаді також прагне зберігати національні традиції. Подібне спостерігається і в інших країнах, але у менш відчутних проявах: в Аргентині та Бразилії, де проживає приблизно по 300 тис. українців, у Парагваї (понад 10 тис.), Венесуелі (понад 4 тис.), Уругваї (10-15 тис.), Австрії (понад 5 тис.), Бельгії (4 тис.), Великобританії (понад 30 тис.), у Данії, Іспанії, Греції, Італії, Люксембурзі (приблизно по 1 тис. осіб).

Особливе місце серед країн української діаспори займає Югославія. Українські переселенці (нині їх налічується близько 36 тис.) перебралися до Воєводини ще у XVIII ст., утворивши у місті Руський Керестур свій значний осередок.

Ще давніша українська діаспора у Болгарії. Українці почали прибувати до неї ще у IX-X ст. — ченці, купці, студенти, а головне — викладачі Києво-Могилянської академії, котрі започаткували там традицію викладання курсів з актуальних гуманітарних проблем. Пізніше в числі таких просвітників був видатний письменник, учений та громадський діяч Михайло Драгоманов.

Загальна динаміка чисельності та розміщення українців у світі має такий вигляд: у 1719 р. із загальної кількості українців (5,8 млн.) в Україні проживало 4,9 млн., у тому числі в межах Російської держави — 448 тис., у зарубіжній Європі 379 тис.; у 1858 р. із загальної кількості українців (16,1 млн.) в Україні проживало 12,8 млн., у Росії — 2,2 млн., в зарубіжній Європі — 941,5 тис.; у 1926 р. відповідно: 37,2 млн., 27,6 млн., 8,4 млн., 745,8 тис. і до 500 тис. в Америці; у 1979 p. — 44,1 млн., 36,5 млн., 5,9 млн., 490 тис. і 1,3 млн.; нарешті, у 1989 р. із загальної кількості українців світу (51,9 млн.) 37,4 млн. проживало в Україні, 11 млн. у республіках СРСР, 853 тис. у зарубіжній Європі, а в країнах Америки — понад 2,5 млн.

Сьогодні, за різними, підрахунками, поза межами України мешкає майже четверта частина населення нашої країни. Однак ні час, протягом якого вони живуть за рубежем, ні тисячокілометрова відстань, що розділяє їх з рідною землею, не є причиною того, щоб забувати про свою Вітчизну, чи не ідентифікувати себе українцем. Те, наскільки українці за кордоном переймаються проблемами України, видно із численних проектів, зініційованих ними. Це і освітні програми, і наукова діяльність, і допомога у вирішенні різноманітних фінансових проблем тощо. Як стверджує директор Інституту дослідження української діаспори Національного університету «Острозька академія», кандидат історичних наук, доцент Алла Атаманенко, для нашої держави дуже важливо досліджувати таке явище, як українці, що мешкають поза Україною, адже нам справді є чому в них повчитися. Наприклад, маючи чітко визначену українську ідентичність і національну свідомість, українці другої і третьої хвилі еміграції створювали українські недільні школи, пластові організації і намагалися виховувати своїх дітей в українському дусі. «Українська діаспора зуміла зберегти ті традиції, які були притаманні саме українському суспільству — традиції жертовності. Мається на увазі, що усі створені українські організації, українські церкви за рубежем не функціонували за державні кошти, а за кошти, які виділялися самими ж українцями. Розуміючи важливість створення таких організацій, вони виділяли фінансову допомогу на розвиток українства, навіть якщо доводилось їх відривати від своїх родин», — розповідає Алла Атаманенко.

29 січня 2007 року розпочав свою роботу «Український кіноклуб», започаткований українським кінознавцем і фахівцем з українського кіно Любомиром Госейком. Покази, яким передують його розповіді, відбуваються раз на місяць. Перші два засідання кіноклубу були присвячені народженню і становленню українського кінематографа. В кінці березня був продемонстрований вже третій український фільм з циклу німих стрічок. Далі парижани знайомилися з фільмами Довженка, українського «поетичного кіно» і багатьох невідомих сторінок українського кінематографа. Любомир Госейко — автор першої «Історії українського кіно» французькою мовою. Щойно він завершив другу книжку про українського режисера Євгена Слабченка-Деслава, який увійшов в історію французького кінематографу, на матеріалі відкритих ним архівів. Презентація книжки і найбільша досі ретроспектива його фільмів відбулася восени 2007 року в південному місті Ніцці.

7 жовтня 2007 року, Українська чикаґська громада відзначила і вшанувала дві вагомі дати: 65-річчя створення Української Повстанської Армії (УПА) та 100-річчя від дня народження Романа Шухевича.

Уже другий рік виходить в Іспанії (Валенсія) 24-сторінкова газета “Українець”. Це видання для української громади в Іспанії, Італії та Португалії. Згідно з задумом, газета має виходити двічі на місяць. Цього року вийшло четверо чисел. Шеф-редактор газети Михайло Петруняк, він же президент Федерації українських асоціацій Іспанії та заступник голови  МГОУ “Четверта Хвиля” від Європи пояснює нерегулярність виходу видання у світ фінансовою нестабільністю редакції. Одразу впадає в око, що газета духовно орієнтована. Бо на чужині людина потребує передусім моральної підтримки, духовного спрямування. Багато уваги приділяється дітям, зокрема життю українських суботніх шкіл. Є й окремі рубрики “Українятко” й “Назустріч молоді”.

 Є що почитати в “Українцеві”: тут і політична панорама, й історія народу та життєві історії й новини з України, і юридичні консультації, й гроші, й спорт, і різноманітні оголошення. Є окремі сторінки про життя українців в Іспанії, Італії, Португалії. Є країнознавчі матеріали, і якщо про Україну — то українською й іспанською (для зацікавлених господарів).

Того ж 2007 року були створені так звані "Зустрічі українців Південної Америки", що об'єднують українські громади трьох країн: Бразилії, Аргентини і Парагваю. «Дуже корисні зустрічі, де ми охоче обмінюємося думками з приводу загальних проблем», - зазначають їх учасники.

«Українська газета в Італії» має мету поінформувати, підтримати, розповісти. Заснована видавничим домом «Іноземці в Італії», уже понад півтора року тому виходить у світ, об’єднуючи українську громаду, «Українська газета в Італії» – незалежне інформаційно-аналітичне видання. Вона встигла перетворитися на справжнього інтелектуального провідника для громади, адже це – єдина повністю україномовна газета, яка розповсюджується по усій території Італії накладом 20 000 примірників.

На своїх сторінках «Українська газета в Італії» висвітлює події політики, культури та спорту в Україні, відводить шпальти видатним особистостям та забутим сторінкам української історії, аби у заробітчан не переривався зв’язок з материнською державою у рубриках «Вістi з України», «Спорт», «Віхи історії», «У хвилини дозвілля», «Постаті» тощо.

Понад 20 років Ярослав Михайлишин є фінансовим референтом Союзу українських організацій Австралії. За його сприяння створено допоміжний фонд українознавчих студій при одному із університетів Мельбурна. Він людина знана i шанована серед українців Австралії. Понад піввіку Ярослав Михайлишин створював проекти індустріальних будівель, мостів, сучасних будинків та втілював їх у життя. Він вважає, що "за останні роки багато чого тут змінилося на краще: але Україну повинні будувати українці в Україні!».

Світовий Конгрес Українців (СКУ) є міжнародною координаційною надбудовою українських громад у діаспорі, яка на сьогодні нараховує понад 20 мільйонів українців. До складу СКУ входять українські організації з більше ніж 30 країн світу.

Українська діаспора, розсіяна по всьому світові, являє собою могутній етнічний кущ, котрий живиться культурою материнського регіону України — і від того, як проходитимуть етнокультурні процеси в Україні, багато в чому залежить життя української діаспори: як східної, так і західної.

Автор статты Ірен Файчак