Свята

22 березня - Сорок мучеників

Першим найбільшим святом яке відкриває весняний цикл є День Сорока Святих. Природа починає прокидатися від зимової сплячки і люди з нетерпінням чекали весну. Першим вісником весни є приліт перелітних птахів. Саме на сорок святих влаштовували обряд зустрічі пернатих. Для цього жінки напередодні випікають оригінальне печиво - у вигляді «жайворонка» або «голуба». Потім це печиво, або дарують сусідам, або ж вивішують на деревах. Ще влаштовують обряд спалення солом'яного опудала яке символізує зиму. Дівчатам необхідно пригостити хлопців сорока варениками з сиром, школярі приносили своєму вчителеві сорок бубликів.

Якщо в цей день тепло, то стільки днів буде тепла погода, а холодно - бути сорока морозам.

30 березня - Олексія - людини Божої

За народною уявою, та й за кліматичними спостереженнями на день Олексія приходить справжнє тепло, тому народ дав ще одну назву цьому дню - Теплого Олексія. Цього дня найбільше чекають пасічники, адже бджоли саме на Теплого Олексія мають вперше облетіти навколо свого вулика, тобто прокинутись від довгої зимової сплячки. Кожен пасічник надає процедурі пробудження бджіл особливого, десь магічного значення. Тому й молились вони Святому Олексію, щоб дав він гарний врожай меду.

Мисливці також не обділені. Саме на Олексія залишає свою берлогу ведмідь, а лисиці, начебто, переселяються зі старих нір у нові. Цього дня, за легендою, вони сліпі і глухі, тому і стають легкою здобиччю.

На Олексія повертаються з вирію журавлі і люди як тільки можуть намагаються затримати їх біля своїх осель. Для цього діти повинні вийти на вулицю і кричати їм услід: «Журавлі, журавлі, ми вам дорогу перейдемо!».

На теплого Олексія діставай вулики.

7 квітня - Благовіщення

Одне з найбільших православних свят, яке пов'язане з доброю звісткою, що сповістив Діві Марі Архангел Гавриїл.Українці вважали, що саме в цей день Господь благословляє рослини, які поступово воскресають після зимової сплячки. Працювати забороняється, особливо вагітним жінкам. Навіть пташки цього дня, не дивлячись на зайнятість, не будують своїх гнізд. На Благовіщення був звичай відпускати на волю птахів. Будь-яка тварина, чи то кінь, чи то собака, народжена на Благовіщення, буде мати якийсь недолік.

Ні в якому разі не можна позичати вогонь, тому що, тоді пожежі Вашому житлу не уникнути.

Якщо до Благовіщення люди ще чекали приходу весни, то після вважалося, що вона остаточно утвердилась у своїх правах, проте зима, ще може сказати своє вагоме слово.

На Благовіщення зими не лай, а саней не ховай. Гарна погода - гарний врожай.

Вербна неділя

Остання неділя перед Великоднем називається Вербною. Згідно з біблійним описом Христос за тиждень до свого Воскресіння в'їхав у Єрусалим на віслюку. Вдячний народ встеляла йому дорогу пальмовими гілками, тому у католиків це свято іменується Пальмова неділя. У нас же в силу того, що українська флора не багата на пальми ці функції взяла на себе верба. І це не дивно, тому що саме вона першою пускає паростки, відчувши прихід весни. У церквах цього дня проходять пишні богослужіння з обов'язковим освяченням вербових гілок. Прийшовши додому треба декілька разів стегнути свою дитину освяченою гілкою, при цьому примовляючи:

Не я б'ю - верба б'є:
Будь великий, як верба,
А здоровий, як вода,
А багатий, як земля!

Ні в якому разі не можна викидати освячені гілочки, адже вони допомагають від різноманітних хвороб, дурного ока. До того ж, якщо Ви збережете освячену вербову гілку, то вона захистить Ваш будинок від пожеж.
Страсний тиждень

Останній перед Великоднем тиждень називається Страсний, на спомин святих страстей Господніх. Кожен його день наближує нас до урочистої події - Світлого Христового Воскресіння. Це тиждень найбільш суворого посту. Не можна не те що вживати скоромного, а навіть, співати, танцювати. Щоправда такі заборони стосуються будь-якого з постів, але найбільше їх потрібно дотримуватись саме перед Великоднем. Розглянемо кожен з днів цього тижня

У понеділок треба до Великодня підготувати свою оселю - пофарбувати, помити, почистити.

У вівторок треба підготувати одяг, випрати білизну.

У середу завершуються всі господарські роботи. Треба прибрати хату, винести все сміття. Необхідно заготовити яйця для крашанок та писанок.

Найбільша ж кількість обрядів, дійств та прикмет припадає на Страсний, або т.зв. Чистий четвер. Традиційно цього дня випікають Паски. Паска, це не просто ритуальний хліб, він символізує тіло Христове і до його виготовлення треба ставитися з особливим натхненням і трепетом. Перед тим як випікати необхідно помолитись, аби очистити Ваші думи та помисли.

На Чистий четвер необхідно підготувати до Великодня своє тіло, тобто ретельно вимитися, особливо це стосується дітей та хворих, адже вода на Чистий четвер змиває усі хвороби та захищає від негараздів.

Виготовлена на Чистий четвер пристрасна свічка захищає оселю від пожеж, тих хто в ній мешкає від хвороб. Саме ця свічка приносить живий вогонь, який цього дня запалюють у церквах. Необхідно донести тепло великоднього вогника до свого будинку, ні разу не згасивши його.

Існує повір'я, що на Чистий четвер Бог відпускає на землю душі праведників, аби вони могли відсвяткувати «Мертвецький Великдень». Підійшовши пізно вночі до церкви можна, за народною уявою побачити, як покійники славлять Воскресіння Христове, а церковну службу служать священники, що померли. Тільки зустрічатися з ними не потрібно, тому що вони в цей час стають особливо агресивні.

Найбільш сумний день тижня,це п'ятниця,бо саме в цей день Христос помер. Не можна взагалі нічого їсти, ні співати, ні слухати музику. Ввечері треба йти до церкви де виносять Плащаницю, що символізує тіло померлого Христа. Не можна шити, прати, різати. Порушивши цю заборону Ви отримаєте дуже великий гріх.

У Страсну суботу готуються до Великодньої святкової трапези. Для господарок це найбільш клопітливий день, адже потрібно все приготувати, спекти, зварити. Цього дня красять яйця та виготовляють писанки. Про красу української писанки відомо багатьом, їй навіть стоїть пам'ятник у Канаді. Для крашанок переважно використовується червоний колір, тому що він символізує кров Христову. Лушпиння від яєць, які тріснули не викидається, а несеться до річки і пускається на воду. За легендою через 25 днів вона припливе в щасливі рахманські краї і повідомить душам праведників, що там проживають про Світле Христове Воскресіння.

Великдень - Свято свят, найголовніше православне свято (на відміну від католиків де пальма першості віддається Різдву). Цього дня душа ніби переповнюється світлою радістю, цьому сприяє і природа, яка скинула окови зимового.

У ніч на Великдень спати не можна взагалі, оскільки проспиш все на світі. Увечері всі йдуть до церкви на Всеношну. В красивих кошиках до церкви несуться різноманітні страви - сало, хрін, печінку, голубці, все на що здатна кулінарна фантазія, окрім горілки. Урочиста процесія на чолі зі священником освячує і благословляє все це добро.

Під час Великоднього богослужіння можна виявити відьом. Вони можуть чіпати руку священника, а також намагаються будь-що залишитися в храмі після короткого вечірнього богослужіння, коли всі люди мають вийти з церкви.

Повернувшись додому починали розговлятися, але перед тим як сісти за стіл дівчатам треба вмитися водою в якій лежить свячене Великоднє яєчко, щоб вона була такою ж красивою і червоною.

Ще одна порада, для тих хто хоче вивести тарганів. Прийшовши з церкви треба провести такий діалог: «Що ми зараз будемо їсти? Свячене яйця та паску. А таргани, що будуть їсти? Самі себе ...»

Яким би не було кулінарне розмаїття на столі, але починати обід завжди треба лише з паски. Навіть крихти цього хліба, які впали додолу ні в якому разі не можна викидати на сміття. Відрізану окраєць треба зберігати завжди, як талісман, який приносить лише щастя.

Існує велика кількість великодніх забав. Найбільш відома - це гра в битки, коли діти, та й не тільки, вибирають пасхальні яйця і стукають ними одне об одне. Чиє розіб'ється той і програв. Дуже популярними колись були і рухливі забави, така гра як в «Жучка», або «Довгу березу» та ще багато інших.

Той хто помре на Великдень вважається дуже щасливим, тому що саме цього дня ворота раю відкриті, і душа без усякого суду потрапляє туди.

Вважається, що у Великодню ніч відкриваються всі земні скарби, які мерехтять на землі чарівними вогниками, проте побачити їх може лише найменша дитина в родині, та й то якщо помисли чисті.

Протягом сорока днів по Великодню, аж до Вознесіння кожен православний християнин повинен вітатися один з одним словами «Христос Воскрес! »і отримувати у відповідь підтвердження цих слів «Воістину воскрес!»

Весь наступний тиждень по Великодню називається Світлим і святкується як один день.

На Великдень перший раз зозуля закує Не кожен день Великдень, а хліб не паска.

 

Писанка Пасха

Великий день або свято душі (Авторська робота).

Вечірнє сонце, дякую за день.
За цю потребу слова, як молитви...

Ліна Костенко

Так завжди манить стежина до істини... Іду, дихаю на повні груди... Доганяю свою дорогу, що мчить за обрій. Хочу заглянути за обрій, що палає теплом, притулитись серцем до сонця, зі скель вічності скинути пусті, земні образи, подякувати за весну; за весняний день, що приніс Великдень... День істини, прощення і великого свята душі.

Справжня весна починається Великоднем. Немає жодного значення – чи з вулиці на тебе ще дивляться очі нещодавно зліпленої малечею снігової баби, чи манить свіжістю і зеленню вічно закоханий травень. Весна – це настрій, незважаючи ні на що; пора, яка щороку приносить нам святковий урочистий «празник» – Великдень!!!

Пасха

Великдень, Паска чи Пасха – цей день називають по-різному. Старші люди кажуть, що того дня, коли воскрес Ісус Христос, сонце з радості не заходило, і день був великим-превеликим, тому й назвали його Великдень.

Інші розповідають, що в той час, коли Христос народився, дуже світило сонце, і стояли такі довгі дні, що теперішніх треба «сім скласти докупи», щоб був один тодішній. Тоді, було, як зійде сонце в неділю вранці, то зайде аж у суботу ввечері. А як розіп'яли Христа, - дні поменшали. Тепер тільки царські ворота у церкві розчинені навстіж упродовж семи днів, на згадку про ті довгі колишні дні. Ось чому день Воскресіння і називається великим.

Удавнину Великдень був одним із традиційних свят на пошану сонцю, яке в цей час «оживає», воскрешаючи сили природи. Релігієзнавці й етнологи вбачають у вже християнському святі впливи багатьох стародавніх вірувань. Так, давні греки і римляни, фінікійці і єгиптяни, іранці й слов'яни мали культи вмираючого і воскресаючого божества.

Люди колись вважали, що небесні світила - то очі божеств. У міфологічному світогляді світло символізує зрячість і правду, а темрява, ніч, туман є своєрідними синонімами сліпоти і кривди. З першим променем сонця вранці, за повір'ям, знищується вплив злих духів. Отож воно позначає знання, справедливість, милосердя, переможця всілякого зла і кривди.

Із приходом християнства люди побачили в сонці відблиск лиця Божого, стали порівнювати небесне світило зі Всевидячим Божим оком, а Христа називати Сонцем Правди чи просто Сонцем.

Прадавні, дохристиянські звичаї не зникли, а лише набули нових відтінків. Схід сонця на Великдень зустрічають урочисто, відчиняють у хатах вікна й двері, аби сонце зайшло до оселі і все освітило: «Слава Тобі, Господи, за личенько Твоє Господнє! Освіти нас перед усім миром християнським добротою, красою, на віки віків. Амінь!»

Прийнявши християнство, наш народ отримав змогу осягти ще один символічний щабель весняного свята: у Воскресінні Христовому ми бачимо перемогу життя над гріхом і смертю. Пасха - це свято радості для всіх: і для дітей, і для дорослих, і для живих, і для мертвих. Бо коли Христос воскрес, то цим Він переміг смерть та диявола; і ми тепер упевнені, що всі люди силою Його воскресіння також воскреснуть. І живі, й мертві разом з'являться перед Господом Богом. Воскресіння Христове утверджує нас у вірі, що життя людське не обривається, як нитка, що воно сповнене глибокого змісту і значення. У Воскресінні Христовому - джерело неосяжної радості, до якої причетні всі люди на світі.

На Великодній службі Божій у церкві читається слово Іоанна Златоуста, який закликає радіти усіх: «Багаті і вбогі, радійте один з одним. Стримані і ледачі, вшануйте день. Ті, хто постить і не постить, веселіться сьогодні... Ніхто нехай не плаче над гріхами своїми, бо відпущення від гробу засяяло. Нехай ніхто не боїться смерті, бо нас визволила Спасова смерть...»Іоанн Златоуст нагадує, що тепер смерть не є знищенням, а тільки тимчасовим станом, і урочисто виголошує вічну Христову перемогу над смертю: «Смерте, де твоє жало? Пекло, де твоя перемога? Воскрес Христос, а ти впало додолу! Воскрес Христос і впали демони! Воскрес Христос і радіють ангели! Воскрес Христос і життя живе! Воскрес Христос і немає мертвих у гробі! Христос повстав із мертвих і став початком для спочилих! Йому слава і держава на віки вічні. Амінь».

Великдень - свято родинне, з обов'язковим сімейним святковим обідом, щедрим на скоромні, посвячені у церкві смачні наїдки.

Спеціально до Великодня тримають кошик і вишитий особливим візерунком рушничок. Ще звечора кошик наповнюють святковими стравами: кладуть паски - пшеничні й сирну, крашанки, ковбасу, шинку, хрін, грудку вершкового масла, домашній сир і завиванець з маком, сіль, писанки і свічку (її стромляють у паску і запалюють, коли священик святить скоромне).

Паска символізує життєву повноту, а можливо, і нагадує нам про стародавню Велику Богиню, адже однією з її назв є «баба». Як правило, пасок випікають кілька, різних розмірів, часом для кожного члена родини, і обов'язково одну велику - для всіх. Прикрашають великодній хліб візерунками з тіста - подвійними (восьмираменними) хрестами, решітками, віночками. Як, правило, паску виймають з печі чи духовки з молитвою. Бажано, щоб під час випікання пасок на кухні панували тиша і спокій, щоб до плити підходило якомога менше людей, не гупали двері і не брязкотів посуд. Були часи, коли майже кожна жінка мала власний рецепт паски, перейнятий від мами чи бабусі у спадок, і на свій інтуїтивний розсуд додавала в тісто шафрану, меду чи мускатного горіха, мигдалю чи імбиру... На жаль, добра половина нинішніх господинь таких знань від своїх бабусь не перейняла, проте ніколи не пізно приготувати свою особливу пасочку.

Сир – одна з улюблених складових українських страв. Обрядовий сир (як і масло, й молоко, які використовуються в багатьох обрядах) нагадує нам про стародавню культуру господарів-скотарівПасха на теренах нашої країни.

Яйце – символ зародження життя, знак життя нового, воскресіння, символ сонця. Майже в усіх народів яйце вважалося джерелом життя і початку світу. У багатьох міфах зі світового яйця виникає всесвіт, або якась світлотворча сила, втілена в божество, або міфічні першопредки. А з верхньої і нижньої половини яйця виникають небо і земля.Особливе значення має яйце і на Великдень. У Великодню суботу (або в четвер) фарбують крашанки або писанки. Основний колір крашанок - червоний, він символізує пролиту за людей кров воскреслого Спасителя і радість життя. Як правило, їх готують 13 - на згадку про Христа і його 12 апостолів. Шкаралупки із писанок пускають на воду, щоб пливли «до рахманів» і вказали їм, що час святкувати Рахманський Великдень.

Сіль – символ достатку, повноти і суті. У Біблії сіль - символічний засіб зв'язку між Богом і його народом. Вважається, що сіль - це очисна речовина, пов'язана з залізом, кров'ю і небесними світилами, якої жахається нечиста сила.

Мед — символ чистоти, Божого слова.

Хрін — символ міцності, здоров’я людського. За однією із розповідей, колись саме хроном хотіли отруїти Ісуса Христа, але він його скуштував і нічого не сталося. З того часу християни їдять хрін і додають його у різні страви. До того ж, він має чимало цілющих властивостей.

Часник — символізує міцне здоров’я. Окрім того, відомо, що саме він захищає від злих духів, оберігає оселю.

Мак, посвячений у церкві, набуває магічного значення, а рушник, на якому все лежало, допомагав від безсоння. Маком та пшоном обсипали хату від домовика, від покійника, що навідував живих. За допомогою цих дій наші предки намагалися уникнути злого, захистити слабшого, подбати про меншого, тобто досягти гармонії у світі, що їх оточував.

Печеня і домашня ковбаса — символізують достаток у родині, примножують здоров’я. Вепр і свиня у міфологічному світогляді багатьох індоєвропейських народів пов'язані із сонцем та аграрним культом. Як правило, вепр асоціюється із чоловічою силою, міццю, а свиня - з силою землі, теплом і родючістю. Розповідають, що коли переслідували Христа, він сховався у сіні. Але кури розгребли сіно, відкривши Спасителя. Його схопили, але він зумів утекти і сховався у соломі. Підбігли свині й почали рити солому, зариваючи Христа ще глибше. З того часу Бог благословив свинину у їжу людям. Тому й існує традиція освячувати на Великдень сало та поросят. Саме тому страви зі свинини українці готують на два найбільші календарні свята - Великдень і Різдво.

 

Усі наїдки у кошику накривають великоднім рушничком, який вишивають спеціально до цього святкового дня. Ще з дитинства пам’ятаю, як з-під цього кошичка розвіювався повсіх усюдах надзвичайний аромат, тоді здавалось, що смачнішого запаху не існує. Ми з сестрою ніяк не могли дочекатись завтра, щоб усі ці смаколики покуштувати. Їх обов’язково освячують. Для того, щоб люди на свято одержали радість і духовну, і від земних дарів. Повернувшись додому, родина сідає за святковий стіл і розговляється свяченим. Перед цим на столі, застеленому святковою скатертиною, запалюють свічку і, стоячи, співають або проказують Пасхальний тропар:

Христос воскрес із мертвих,
Смертію смерть подолав,
І тим, що у гробах, життя дарував!

Потім вітають одне одного словами «Христос воскрес!»- «Воїстину воскрес!». Якщо в домі є дівчина на виданні, то кладуть їй паску на голову і приказують: «Аби була людям така велична, як ця паска пшенична». Опісля господар обчищає свячену крашанку, розрізає її на стільки частин, скільки людей є за святковим столом. Кожен бере собі по шматочку. Далі куштують паску і споживають усе інше, чим багатий великодній стіл. А стіл дійсно багатий: рум'яна паска, барвисті крашанки, чорний хліб, масло, пряжене молоко, сметана, ряжанка, шинка й ковбаси, пиріжки й сирна паска, настоянки і наливки, весняні салатики (особливо сир з огірочком, зеленою цибулькою і кропом)... Ну ніколи їжа так не смакує, як за Великоднім обідом. Можна спробувати відтворити у своїй родині ще одну гарну традицію: викладання крашанок на маленькому горбочку із зеленою травицею, який ставлять на святковому великодньому столі. Він символізує воскресіння, проростання нового життя через смерть старого. Адже для того, щоб виросла нова стеблина, мусить загинути старе зерно. Це є і символом воскреслого Спасителя. Ще горбочок означає пам'ять про родичів, котрі відійшли в інший світ.

Паска

Для того, щоб мати такий горбочок, слід за два тижні до Великодня насипати землі у миску гіркою і посіяти на ній овес. Поставити в теплому і світлому місці й поливати. До свята овес якраз підросте. А потім довкола горбочка викласти крашанки - стільки, скільки близьких членів родини відійшло в інший світ.

Писанки

Якщо ви ніколи не дарували батькам і друзям власноруч розписану писанку - цієї весни обов`язково подаруйте. Адже власноруч розмальовані писанки – це «найліпше» Великоднє вітання. Історія писанок, як символу весняного відродження природи, сягає в далеке минуле. Християни, які перейняли звичай писати писанки, побачили в ньому знак воскресіння і вічного життя. Мудрі люди кажуть: «У світі доти існуватиме любов, доки люди писатимуть писанки». І справді, тільки велика любов може творити такі дива гармонії й уяви. Кожна писанка - це ніби маленький світ. Кожен орнаментальний мотив і колір - це ніби окрема літера абетки. З них на писанці складається наша мальована молитва про злагоду і мир поміж людьми. Традиції українського писанкарства надзвичайно розмаїті. Різні місцевості України мають свої особливі орнаменти й кольори, так само, як говірки й діалекти, хоча загалом мова українських писанок спільна – усі вони віддають шану Христу.

Рештки свяченого ніколи не викидають, а обережно збирають і закопують десь під деревом, де ніхто не ходить. Дітям розповідають, що коли крихти від паски розкидати в саду, з них проростуть чудові квіти.

Крім смакоти за обідньою трапезою, надзвичайно цікавою є Паска для дітей та молоді. Діти ходять по дворах (по родичах і знайомих) христувати - вітати господарів дому з Великоднем. Співають:

Радість з неба нам являє,
Паска красна днесь вітає,
Радуйтеся щиро нині -
Бог дав щастя всій родині,
Бог дав радість нам з небес -
Христос воскрес!
Христос воскрес!

Господарі обдаровують дітей за це крашанками, пиріжками, дрібними грошима. За повір'ям, хто скуштує по шматку від дев'яти різних пасок - цілий рік буде щасливим. Отож, хтось для того, аби обмінятися великоднім хлібом та крашанками, а хтось - щоб пограти у традиційні великодні ігри і поспівати веснянок, - збираються на Великдень біля церкви, відбувши вдома родинний святковий обід, де розпочиналися великодні забави — веснянки, також гагілки або гаївки у супроводі відповідних пісень. У житті молоді великодні забави були початком вулиці, що розпочиналася великоднім тижнем і тривала аж до осені.

На Великдень всі мають веселитися, бо хто буде сумувати в цей день, сумуватиме і весь рік. Якщо хтось помирає на Великдень, то вважається, що його щаслива душа піде просто до неба, бо того дня «небо отворено». Сьогодні справжні веснянки або гаївки можна почути і побачити хіба що в містах. Найвідоміші великодні гуляння відбуваються щороку в Києві біля Михайлівського Золотоверхого собору та у Львові - в Шевченковому гаю.

Найголовніша великодня гра - «Жучок», що символізує безкінечний рух і вічне життя. Хлопці й дівчата стають парами в довгий ряд, схрещуючи руки. Малу дитину запрошують бути «жучком», і двоє хлопців водять її по «чарівному місточку» з рук гравців. Пари, по котрих уже пройшовся «жучок», перебігають наперед і таким чином «жучка» обводять довкола церкви. Дівчата грають також у «Шума», «Царівну», «Огірочки», «Кривого танця» - ігри, які символізують пробудження природи від зимової сплячки і неперервне життя.

У хлопців розваги особливі, пов'язані не так з лірикою, як з демонструванням сили і спритності. Це і біг наввипередки, і побудова триярусної великодньої «Дзвіниці»... Та найулюбленіша, все-таки, «У великоднього дзвона»: на поклик одного з хлопців: «У дзвона!» весь гурт швидко стає у тісне коло. Хто не встиг - стає «серцем дзвона», йде до середини. З кола всі хлопці простягають до «серця» руки, але хутко забирають, щоб «серце дзвона» не схопило. Хлопці увесь час протяжно й мелодійно виспівують: «Дзінь-дзелень, бом-дзень, дзінь-дзелень... Бам.., бам.., бам...». «Серце» намагається вхопити когось за протягнуту руку й затягти до середини. Тоді втягнутий стає «серцем дзвона», а попередній стає у коло і так далі.

Традиційно, на Великдень біля церкви завжди співав великодні псалми кобзар або лірник. Сьогодні цю давню українську особливість відновлюють дуже рідко, співаючи збережені традиційні думи та псалми. Для дітей невід’ємною частиною Пасхи є і те, що можна купити біля Церкви. Найголовніше – «когутики» (виготовлені різні фігурки із топленого цукру) і «баськи» (нанизані на ниточку, як намисто, бублики, але спечені по-особливому).

Цілий день на Великдень дзвонять дзвони, а сонце грає, милуючись з висоти на добрі людські душі. Дзвін – це символ вісника Божої волі. А хто перший задзвонив, той найперший обробить жнива і буде в нього найкраще збіжжя. Дзвонили в дзвони ввесь день, а потім ще й другого та третього дня.

Якщо напередодні, в суботу, хлопці поставлять традиційну великодню гойдалку, то буде на чому погойдатися. Для цього хлопці вкопують у землю два високі та міцні стовпи, прибивають нагорі поперечку, до якої прикріплюють ланцюги з гладенькою дошкою. Мета цієї гойдалки - очиститись від усього злого, а заодно і землю розбудити, щоб «росло і буяло на ній зело». Гойдаються парами - хлопець з дівчиною. А сама гойдалка стоїть до Зелених свят.

Розписане яйце

Великодній понеділок зветься Обливаним, особливо радісний і улюблений для молоді. За традицією хлопці обливають дівчат водою. Ті ж можуть віддячити їм тим самим у вівторок.

Серед інших великодніх звичаїв відомо ще один, який полягає в розкладанні вогнищ на всю Великодню ніч навкруги церкви. Вважається, що цим вогнем очищується повітря і звільняється земля від усяких нечистот на добрий урожай. Цей вогонь вважається святим і мусить сам погаснути.

Писанка

Великодні свята закінчуються поминанням мертвих — молитвою і тризною «на горбках». У могильні горбки закопують яйця та шкаралупу від з'їдених яєць, кості зі освяченого м'яса, освячену сіль, тощо. Виливають і чарку горілки: «їжте, пийте й нас, грішних, поминайте». Часом цокаються крашанками об могильний хрест, надбивають їх, а потім віддають перехожим.

Дещо схожими і водночас відмінними є Пасхальні традиції інших країн світу. У багатьох католицьких місцевостях Європи у Страсну П'ятницю влаштовують різноманітні традиційні процесії. У Франції, коли на Великдень знову дзвонять у дзвони, прийнято обніматись та цілуватися на знак радості. У Фінляндії для відлякування відьом на Великдень розпалюють багаття. Діти, перевдягнувшись відьмами, ходять від хати до хати і збирають ласощі. Великодній звичай розкладати великі багаття на пагорбах існує і в Австрії.

У Данії вихідні починаються ще у Великий Четвер. Існує традиція відправляти до Великодня анонімні віршовані вітання, так звані «листи дурника» (gaekkebrev). Отримавши листа, потрібно вгадати, від кого він. Якщо одержувач вгадує, то отримує від автора розмальоване яйце (аналог української крашанки; крім того, ніде у світі не пишуть так писанок, як в Україні), якщо ні — то винен яйце авторові вітання. Замість яйця призом може бути і поцілунок, зобов'язання влаштувати вечірку.

У багатьох країнах (Австрія, Угорщина, Чехія, Словаччина, Словенія) прийнято обливати жінок водою, а у сучасному варіанті парфумами. Це вважається символічним побажанням краси, родючості та здоров'я. Нерідко, на знак подяки, чоловіки отримують розмальовані яйця, ласощі або чарку спиртного, проте існують жінки, котрі віддячують і відерцем холодної води. У Швеції на Великдень дівчата, щоб вийти заміж, повинні принести в роті води і полити нею сплячого нареченого. Ще поширенішим є звичай ховати у гніздах в саду розмальовані яйця, котрі повинні шукати діти. Вважається, що яйця збирає у птахів та потім розмальовує великодній заєць (або кролик).

Великдень – це одне із найбільших свят і України, і зокрема Львівщини. Пасха поєднує у собі і нашу віру, нашу давню, ще дохристиянську, культуру; яке є водночас і сакральною традицією, і веселою молодіжною грою. Такі традиції, як показує час, можуть жити тисячоліттями, переживаючи лихі часи у тихому сховку сімейства і знову виходячи в світ у часи свободи.

Таким радісним, таким святковим, урочистим, традиційним, буйним і справжнім для мене буває лише Великдень у рідному колі, вдома, за спільним столом...

 

Автор статті - Ірен Файчак


Радуниця - Великоднє поминання померлих.

Перший понеділок після Світлої седмиці церковний календар називає Радуниця, або ж Великоднім поминанням померлих родичів. У народі цей день має й інші назви: Гробки, Проводи, Діди. Хоча в народі здебільшого поминали покійних родичів у останню неділю Світлої седмиці.

Дуже людно цього дня на кладовищах. Прийшовши на заздалегідь приготовані та прибрані могилки треба, покатавши освяченою крашанкою по могилі, привітатися з покійним як з живим: «Христос Воскрес!» і покійник неодмінно відповість: «Воістину воскрес!».

Над кожною могилою співоча і священик обов'язково повинні відправити панахиду. Напередодні Проводів необхідно сходити в церкву відправити панахиду продуктами. Потім ці продукти треба віднести покійному, щоб він також причастився до Вселенської радості Світлого Христового Воскресіння. Вже з суботи не можна згадувати покійників, як померлих, адже вони живі і знаходяться серед нас.

По закінченні цих дійств усі хто присутній на кладовищі збираються на загальну трапезу, центральною стравою якої вважається коливо, тобто пшениця-кутя, яка називають головною стравою покійників. На кладовищі під час поминального обіду, наповнивши чарки горілкою, не можна цокатися.

6 травня - Юрія (Георгія)

У народному календарі існує два свята Юрія - зимовий 9 грудня і весняний 6 травня. Весняний Юрій вважається покровителем землеробства і тваринництва (саме ім'я Юрій означає «землероб»), свійських та диких тварин. Юрій, або ж Георгій опікується також молодими дівчатами, які шлють йому свої молитви.

З днем Юрія пов'язаний обряд вигону на пашу корів. Цьому процесу наші предки надавали особливу значимість. Однією з найбільш шанованих професій були пастухи, так як корови в тодішньому господарстві, та й зараз, відіграють роль годувальниці роду, своєрідної берегині.

Особливою цілющою силою володіє у цей день роса, яку Юрій спускає на землю. Юр'єва роса зцілює від хвороб, нею треба вмиватися тим у кого поганий зір.

З цього дня починають орати ниви. За традицією спочатку орють у слабких і немічних людей.

На святого Георгія пливуть льоди до моря

22 травня - весняний Микола

У народному календарі, як відомо, існує два дні Миколая, це зимовий Микола (19.12) і весняний (22.05). Навесні церква вшановує перенесення мощей Миколая Чудотворця з міста Лікія в італійське місто Бар.

Микола покровитель водної стихії. Він опікується моряками та рибалками. Так само як і на день Юрія особлива увага приділяється обрядам пов'язаним з тваринництвом.

Найбільше цей день святкують на Заході України.

Від Миколи до літа дванадцять заморозків.

Вознесіння Господнє

Згідно з біблійним оповіданням на 40-й день після свого Воскресіння Христос, декілька разів з'явившись своїм учням, вознісся на небо і зайняв там місце біля свого Отця. Саме на честь цієї події православною церквою встановлено свято - Вознесіння Христового. У храмах цього дня виносять і ховають Плащаницю, тому після Вознесіння вже не можна вітатися словами: «Христос воскрес!». Характерно, що Вознесіння завжди припадає на четвер.

На Вознесіння, яке подекуди в народі іменують ще Сходженням, найкраще росте трава. У цей день випікали спеціальне печиво у вигляді драбинок.

Цього дня годиться пом'янути своїх померлих родичів. Молодь, як і годиться, на природі влаштовує різноманітні забави.


Вийди, вийди, Іванку

Вийди, вийди, Іванку,
Заспівай нам веснянку!
Зимували, не співали --
Весни дожидали!

Весна, весна, наша весна,
Так що ж ти нам принесла?
Старим бабам по кийочку,
А дівчатам по віночку!

Звили ж я віночок вчора
Звечора, звечора
З зеленого барвіночку
Та й повісила на кілочку.

Матуся вийшла,
Віночка зняла,
Віночка зняла
Та нелюбові дала.

Коли б же я теє знала,
Я б його розірвала,
Я б його розірвала,
Ніж нелюбові дала!


Благослови, мати

Благослови, мати,
Весну закликати,
Весну закликати,
Зиму проводжати.

Благослови, мати,
Весну закликати,
Зімочка у візочку,
Літечко в човночку.
Зелений тиждень

Останній перед Трійцею тиждень в народі називається Зеленим. В цей час буяє трава, про яку так чудово сказала Ліна Костенко:


Поглянь усе навколо зацвіло.
Ясна вода і сонце золоте.
Цвітуть гаї, цвіте густе зело ...

Зелений тиждень це час особливої активності всякої нечисті, особливо русалок, які тільки й дивляться аби заманити і залоскотати красивого і гарного хлопця, або ж дівчину. Так що стережіться ходити полями та берегами річок. Ця заборона не стосується лісів і триває аж до початку Петрового посту.

Щоб зберегти своє житло від зазіхань нечистої сили треба прикрасити його травами та гілками дерев, окрім осики, яка вважається грішним деревом, бо саме вона пустила цвяхи під Хрест Господній, тому осикою прикрашають лише самі куточки в будинку.

Особливої сили набувають лікарські трави. Найбільшу цілющість вони мають у п'ятницю. Навіть роса що сформована в цей день допомагає тим у кого хворі очі.

Дівчатам цими днями треба потурбуватися про вінки, так як вони є символом свята Трійці та оберігають від русалок. Вінки виготовляються, здебільшого з гілок берези, або ж із живих квітів. Після використання їх потрібно зберігати на почесному місці в будинку аж до першого дня Петрівки.

Трійця

На 50-й день після Великодня православна церква святкує П'ятидесятницю. У Біблії говориться, що саме в цей день на апостолів зійшла благодать Духа Святого.

У народі свято Трійці відзначається три дні. Перший день, це Зелене, або Клечальна неділя, другий - Клечальній понеділок і третій - Богодухів день.

У Зелену неділю треба бути особливо обережними, тому що це день найбільшої агресивності мавок, русалок, та іншої нечисті.

На Зелену неділю дівчата за допомогою вінків ворожать. Для цього потрібно піти до ставка (і знову ж таки не забувайте про обережність!) і пустити вінки за водою, якщо вони зійдуться, то дівчина цього року вийде заміж.

У Зелену неділю треба сходити на кладовище та пом'янути померлих родичів, обов'язково залишивши їм будь-які страви.

Після цього влаштовуються різноманітні гуляння з скоморохами і ряженими.

У Клечальний понеділок після церковної служби освячують поля, щоб Господь захистив їх від граду та пожеж.

Діти влаштовують цікаві ігри. Одна з них носить назву «завивати вінки».

Третій, Богодухів день, найбільше святкують дівчата, які влаштовують цікаві забави, наприклад, «Водити тополю». Суть її полягає в тому, що серед гурту дівчат обирають найгарнішу, яка і виконує роль Тополі. Потім цю красуню, щоб її ніхто не впізнав, прикрашають вінками. Разом з веселою юрбою, Тополя ходить по домівках і господар кожного дому в який вона зайде має її щедро віддячити.Також в цей день освячували колодязі.

Трійця трьома святами багата: квітами, травами і рум'яним літом.

Петрів піст.

На другий після Трійці тиждень припадає початок Петрового посту. Його тривалість напряму залежить від Трійці, бо закінчується він на день Петра і Павла (12 липня). За легендою Петрівка була встановлена Святим Петром на прохання жінок, чоловіки яких на сінокосах випивали занадто багато молока.

Правда, в народі особливих заборон під час цього посту не дуже дотримуються, бо занадто вже важка робота, та й свят попереду багато.

З Петрівки пов'язаний цілий цикл обрядових пісень, які називаються петрівочки. За традицією дівчата у перший день Петрівки пускають на воду вінки.

Петрівка - на хліб голодування.

7 липня - Івана Купала. Різдво Івана Хрестителя.

Одне з найбільш поетичних свят українського обрядового календаря. Купальські вогні надихали на творчість не лише великого Миколу Гоголя, а й багатьох інших письменників і поетів.

Церква цього дня відзначає Різдво Івана Хрестителя. Ще в дохристиянську добу слов'яни відзначали свято Купайла, тобто Сонця. Шляхом злиття християнських та язичницьких традицій і утворилося свято Івана Купала.

Спеціально до дня Купала хлопці та дівчата виготовляли ляльки-опудала Купало та Марену. Навколо цих персонажів точаться головні події вечора на Івана Купала. Марена являє собою зроблену із соломи ляльку, яку вдягають у жіночий одяг, Купало також виготовляється із соломи, але одяг на ньому чоловічий. Марену, відповідно, роблять дівчата, а Купало - хлопці. Цікаво, що походження ні того, ні іншого образів невідоме, зате відомо, що і Купало і Марену чекає трагічна розв'язка. Їх обох, або ж топлять, або ж спалюють.

Як відомо, і цей звичай зараз гарно зберігся, головною розвагою вечора на Івана Купала є стрибки через багаття. Хоча чому власне розвагою, це зараз вони стали чимось на кшталт спортивних змагань, а от раніше цьому ритуалу надавали магічного значення. Скажімо, якщо стрибнути дуже швидко, то у Вас буде гарне здоров'я, коли вдало перескочать через полум'я закохані, то вони скоро одружаться. І не дай Вам Боже вскочити у вогонь - біди протягом року не уникнути.

По закінченні веселих дійств можна йти відпочивати. Це не стосується, лише найсміливіших і чистих серцем, у яких є шанс знайти чарівну квітку папороті і отримати всі земні скарби. Але пам'ятайте: шлях до квітки захищає нечиста сила, та й земні багатства, які вона відкриває ще ніколи добра не приносили.


В день Івана Купала намагалися зцілюватися росою. Для цього потрібно встати якомога раніше і пройтися босоніж по цілющій купальській росі. У цей день проходив масовий збір лікарських трав. Особливої цілющої сили купальська трава набирає до сходу Сонця, отож, як мовиться, «Хто рано встає, тому й Бог дає!»

Iвана Купала Iвана Купала

12 липня - Петра і Павла

На честь первоверховних апостолів Христових Петра і Павла церква встановила велике свято, яке святкується 12 липня. У народі цей день вважається традиційним початком жнив. До цього дня треба підготувати свою оселю, навести в ній порядок. До Петрового дня випікають спеціальне печиво - «Мандрик». Саме «Мандрик», за легендою, вдавилась зозуля, коли намагалася вкрасти її у св. Петра. Тому, з цього дня вже не можна чути голос зозулі.

Святий Петро вважається покровителем тваринництва та жнив.

Якщо на Петрів день спека, то на Різдво мороз.

2 серпня - пророка Іллі

Непомітно закінчується сама тепла і приємна пора року. Хоча на дворі ще досить тепло, але все відчутніше, особливо вечорами, холодний подих золотої пори.

На серпень припадає найбільша кількість літніх свят, перший з яких день пророка Іллі.

Святий Ілля покровитель блискавок і грому. Саме він за допомогою грізної зброї - блискавки, ганяє по небу нахабних чортів.

На день пророка Іллі, і після нього, категорично забороняється купатися в будь-яких водоймищах, бо святий Ілля дозволяє володарювати у воді лише душам померлих праведників, або ж обмити гріхи померлим грішникам. Суворо карає Ілля тих хто не дотримається заборони - у них на спині може вирости вербова гілку, або ж один із мерців може забрати в екскурсію на той світ.

У цей день до обіду літо, а після обіду осінь

9 серпня - цілителя Пантелеймона

У народі цей день називають Палікопа. Святий Пантелеймон оберігає будинки, поля, майно від пожеж і блискавок. Щоб вберегтися від усіх цих лих треба молитися іконі святого Пантелеймона.

Працювати заборонено, тому що розгнівати Святого це все одно, що дозволити дітям бавитися з сірниками.

На Пантелеймона знахарі з лікарських трав готують відвар яким лікують домашніх тварин.

14 серпня - Маковея

Ще якихось півстоліття тому практично кожне українське село сміливо можна було назвати червоним, і справа тут зовсім не в ідеології - характерного кольору надавали червоні голівки маків, що рясніли на городах та левадах. На жаль у запеклій боротьбі з наркоманією маки майже повністю опустили свої буйні голови.

Саме мак і є «головною дійовою особою» свята Животворящого Хреста Господнього, або як його називають у народі Маковія чи Перший Спас.

Напередодні Маковія треба приготувати «Маковійську квітку» - це букет, який складається з багатьох рослин - м'яти, чебрецю та інших рослин. При чому кожна рослина має своє, притаманне лише їй магічне значення. Потім уся ця краса разом з кількома голівками маку освячується в церкві.

На Маковія освячують криниці, джерела. Всі ці обряди супроводжуються музикою і танцями, незважаючи на те, що саме цього дня починається Успенський піст. Цей день вважається дитячим та дівочим святом, отож молодь намагається не працювати.

Як це не сумно, але саме після Маковія починають відлітати в теплі краї перші птахи.

19 серпня - Спас. Преображення Господнє.

Свято Преображення Господнє належить до 12 найбільших православних свят. У народі цей день називають Другим Спасом.

Це традиційне свято врожаю. Цього дня в церквах освячують плоди землі, тобто яблука, груші, сливи та ін. Найбільшою популярністю та шаною користуються яблука, навіть існує ще й третя назва свята «Яблучний Спас». Освячення яблук найбільше чекають матері у яких померли діти, та дочки у яких померли матері, бо за легендою яблука їм можна вживати тільки після Спаса.

Особливо готуються до цього дня пасічники. Їм треба освятити вулики, пригостити медом сусідів, особливо сиріт та немічних.

Прийшов Спас - пішло літо від нас. Святий Спас приготував усього про запас: і дощ, і вітер, і холод, і тепло.

28 серпня - Успіння Богородиці. Перша Пречиста.

За біблійним оповіданням саме цього дня померла Діва Марія. Вважається, що Діва Марія таким чином приєдналась до свого сина. І називається це свято в народі - Першої Пречистої.

У цей день традиційно починається посів озимини. Початку засіву народ надає особливого значення, це стосується як весняного так і осіннього посіву.

На цей день припадає і обряд заготівлі калини, яка стала символом України. Калину збирають дівчата. Робити це потрібно після церковної служби. Сам процес проходить досить цікаво з піснями і хороводами.

Від Першої Пречистої починаються шлюбні дійства - «оглядини» та «заручини». Тому цього дня чекають з нетерпінням дівчата, а хлопці хвилюються, щоб не довелося спробувати гарбузової каші.

Цього дня розпочинається «молоде бабине літо», яке триває до 11 вересня.

Прийшла Пречиста - сватів несе нечиста.

Зов'ю вінки, та на святки

Зов'ю вінки, та на святки,
На всі святки, на празнички.
В бору сосна колихалася,
Дочка батька дожидалася.
Ой батечку голубчику!
Прибудь до мене хоть на літечко, -
В мене в тіні перед воротами
Синє море розливається -
Усі пани ізбігалися,
Цьому диву дивувалися.

Ой на Івана, на Купайла

Ой на Івана, на Купайла
Там ся купала ластівочка.
Там на Івана, на Купайла
Вийшла Марія, як та пава.
На ню молодці заглядаються,
Привітатися стидаються.
А той Іван не встидався,
Взяв за рученьку та й звітався:
- Марійко моя, душко моя,
Сподобалося личко твоє.
Ой не так личко, як ти сама
Як на папері написана.
Як на папері, на листочку
Чорненькі брови на шнурочку.

11 вересня - Усікновення Голови Іоанна Предтечі. Головосік.

Церковний календар позначає цей день, як Усікновення Голови святого Пророка Предтечі і Хрестителя Господнього Івана, в народі ж його називають просто Головосік. У цей день не можна варити борщ, так як для його приготування треба різати буряк та капусту - овочі які мають круглу форму, а це суворо заборонено. Взагалі не можна нічого різати, навіть хліб. Чоловікам не можна ні голитися, ні навіть дивитися на себе в дзеркало, бо будуть хворіти. Зранку треба ретельно помити голову. Це день суворого посту.

За метеорологічними спостереженнями цього дня останній раз можуть прогриміти грози.

14 вересня - Cемена

За старим стилем Семенов день, це день початку осені, а в давні часи день початку року.

Ще напередодні хлопці наймають для вечорниць будинок на весь осінньо-зимовий період. Цього дня починаються осінні молодіжні вечорниці. Дівчата варять обрядову кашу, готують вареники, а хлопці наймають музикантів.

На Семенов день відбувається обряд покладання в юнацтво, коли ще зовсім молодих хлопців приймають до юнацької ватаги.

Семенов день, це день відльоту ластівок та покарання горобців. Святий Семен вважається покровителем птахів, саме йому вони звітують у своїх добрих, або злих вчинках. Ластівки у народній уяві, це посланці неба та провісники весни, хто зруйнує гніздо ластівки у того на обличчі буде ластовиння. Горобці ж, навпаки, прокляті птахи, бо коли розпинали Христа, то вони кричали «Жив! Живий!» повідомляючи катам, що він ще не помер. Ось і дістається на Семенв день горобцях по заслугам і стає їх значно менше.

Цього дня починається «нове бабине літо», яке закінчується 21 вересня.

Любив на Семена мед-пиво пити - не лінуйся і працювати.

21 вересня - Різдво Пресвятої Богородиці.

21 вересня церква святкує день Різдва Пресвятої Богородиці, в народі цей день іменується Другої Пречистої.

Це традиційно жіноче свято. Треба почитати жінку як продовжувачку роду. Особливо звертають свої молитви до Богородиці бездітні матері, щоб Свята Заступниця послала дитину.

Після служби обов'язково потрібно дати милостиню, а ще краще запросити на обід обездолених, сиріт, хворих.

Це останній день збору «приворотного зілля», яке в період між двома Пречистими (перша припадає на 28 серпня) має дуже велику силу. Так що, дівчата, не баріться. А ще на Пречисту заготовляють калину.

Прийшла Пречиста - на дереві чисто, а прийде Покрова - на дереві голо.

27 вересня - Воздвиження Чесного Хреста Господнього

Цього дня було знайдено і встановлено Хрест, на якому розпинали Христа. На честь цієї події церква святкує день Воздвиження Чесного Животворящого Хреста Господнього. У народі свято називають Здвиження, тому-що «земля вже рухається на зустріч зимі».

У цей день ні в якому разі не можна ходити до лісу - на Воздвиження особливо активні змії, які готуються до зимової сплячки і перед нею звітують у своїх поганих та хороших вчинках. Добрі змії можуть відпочивати до квітня, а от поганим немає спокою, тому і злі вони дуже.

Такий суд відбувається і серед птахів. Особливого покарання заслуговує зозуля - вона цілий рік нічого не робить і за це, за легендою, має відлітати у теплі краї останньою.

14 жовтня - Покрова.

У 903 році військо сарацин напало на Візантію і дуже швидко оточило Константинополь. Місто виявилося в скрутному становищі. Під час одного з богослужінь у Влахерській церкві люди молили Богородицю про заступництво. Богородиця з'явилася і, знявши свій покрив покрила ним всіх тих, хто молився, а разом з ними і все місто. Дуже швидко військо сарацин було розгромлено. На честь цієї події православна церква святкує день Покрови.

Образ Покрови завжди був символом України, адже він був найбільш шанованим у заступників волі української - козаків. Образу Покрови вони присягали на вірність, чином Покрови їх благословляли.

З особливим нетерпінням дня Покрови чекають дівчата, адже після Покрови починаються весілля, які тривають до Пилипівки (27 листопада). Ті ж дівчата, які, поки що, не знайшли своєї долі повинні молитися святій Покровонькі: «Покровонько, Покровонько, покрий мені голівоньку». Не треба забувати, що Покрова прихильна не до всіх дівчатат, а лише до охайним, до тих, хто не лінується і веде здоровий і моральний спосіб життя.

Яка погода на Покрову, така буде і зима.

Якщо цього дня сніг не покриє землю - не покриє в листопаді і грудні.

21 листопада - архистратига Михайла.

Разом з Миколою - Михайло один з найбільш шанованих святих на Україні. У його честь побудована велика кількість соборів і церков. Пригадати, хоча б, одна з найбільших соборів Києва - Михайлівський Золотоверхий. Дуже популярний образ Михайла на гербах. Там він зображується з довгим мечем, і це не випадково, так як саме Михайло переміг диявола і вигнав його з неба. За це і отримав звання архістратиг, тобто воєначальник.

Архістратиг Михайло непримиренний ворог чортів. Він опікується лісовими звірами, вовками. Тому, саме Михайлу найбільше молилися мисливці. Їм потрібно вранці піти до церкви і поставити свічку Михайлу.

На Михайла зима саньми приїхала.

Якщо на Михайла ніч ясна, то буде зима сніжна і червона.

27 листопада - Пилипа.

День Пилипа останній перед Різдвяним постом.

Цього дня в кожній сім'ї готуються усілякі страви - борщ, пиріжки, м'ясо, локшина. Увечері до батьків обов'язково приходять одружені діти, запрошуються також куми і сусіди. Залишки обіду треба роздати бідним.

Ті ж у кого немає одружених дітей збираються, принісши з собою їжу, декількома сім'ями в одній кампанії.

У Пилипівки день до обіду.

Якщо на пиліпівський піст лежить сніг, то він лежатиме до паводків.

4 грудня - Введення.

Інша назва цього свята Третя Пречиста. У церковному календарі це, одне з найбільших православних свят іменується як Введення в храм Пресвятої Богородиці.

До цього дня потрібно завершити всі сільськогосподарські роботи. Дуже великим гріхом після Введення вважається копання або ж розпушування землі.

Цікаво, що багато обрядів і прикмет на Введення дуже схожі на новорічні. Скажімо, поганою прикметою вважається, коли на Введення першою до хати увійде жінка (особливо стара).

Категорично забороняється цього дня прати білизну, шити, копати землю, бо Господь відпускає на Землю душі праведних, щоб вони могли побачити своє тіло. Звідси ще одна назва свята - Видіння.

Якщо Введення мостить мости, а Микола гвіздки забиває, то зима зла буде.

7 грудня - Катерини.

Типово жіноче свято, тому що Катерина в народній уяві символізує жінку, її долю. Напередодні Катерини дівчата ворожили на власну долю. Робилося це за допомогою листочків з дерев. На кожен листочок загадується той чи інший хлопець, а потім ці аркуші лягають під подушку. При чому треба покласти і яблуневий листок. Перед сном треба помолитися, а на ранок попросити самого молодшого хлопця в родині витягнути листочок. Відповідно до листочка і визначається ім'я майбутнього нареченого, якщо випадав яблуневий, то доведеться ще рік у дівках ходити.

Безпосередньо в день Катерини дівчата збиралися на вечорниці. Для цього вони заздалегідь обирали будинок, а відповідно і господарку майбутнього свята. Всі продукти приносилися в складчину. На стіл подавались різноманітні страви, але перевага надавалась борщу та каші. Ніяких надмірностей не дозволяється, тому що триває Пилипівна - Різдвяний піст. Приєднатися до цієї трапези можна і хлопцям, щоправда лише після того як дівчата закінчать ворожити, тобто пізно ввечері.

Досить цікаві й ворожіння на день Катерини. У вечері треба вийти на вулицю і, якомога ближче підійти до вікон найближчого житла, щоб почути про що розмовляють господарі, і вже за характером розмови визначити свою долю.

Якщо на Катерину холодно, то буде голодно.

13 грудня - Андрія Первозванного.

Якщо день Катерини суто жіночий, то Андрія - чоловічий. Ще в дохристиянські часи саме в цей період відзначали свято Калити, а християнська доктрина замінила його іменем апостола Андрія Первозванного. Проте пережитки старого залишились, зокрема, це виражається в т.зв. обрядах Калити, спеціально для яких дівчата випікають коржі, що мають назву «Калити». Потім з цим обрядовим стравою влаштовуються різноманітні ігри та гадання.

Існує дуже велика кількість описаних ворожінь, якими користуються дівчата на Андрія. Багато з них схожі з тими, що були на Катерини. Потрібно, наприклад, зняти взуття з лівої ноги і почати ним міряти відстань від столу до порогу - дівчина, яка перша це зробить, першою і вийде заміж.

Молодь в цей день влаштовувала різноманітні забави. Основна дія свята - це відкушування «Калити». Печиво прив'язується якомога вище під стелею, а потім хлопці та дівчата з зав'язаними очима мають дострибнути до нього і відкусити шматочок.

Якщо цього дня сніг не випав - зима буде теплою, а як з'явився - холодною.

14 грудня - Наума.

Зараз школярі ідуть до школи 1 вересня, а от раніше навчальний процес починався 1 грудня (за старим стилем). Восени треба допомагати батькам в їх нелегкій праці на полі, а взимку, коли довгі та холодні вечори, можна йти за знаннями.

Ще напередодні батьки домовлялися c вчителем, функції якого виконував дяк, про оплату за навчання, переважно це були дрова, або ж роботи для школи. Увечері до майбутнього школяра приходив його хрещений батько, який приносив буквар і навчав дитину декількох літер. Мати подавала на стіл пшоняну кашу, щоб наука в голову добре йшла. Після цього переодягнувшись в чисту білизну і приготувавши чисту сорочку школяр лягав спати.

На ранок, поївши тільки пшоняної каші, і отримавши батьківське благословення Євангелієм та свяченою вербою, дитина йшла до школи.

17 грудня - Варвари.

Свята великомучениця Варвара вважається покровителькою ремесел. Варвара, як розповідає легенда, була настільки вмілою умілицею, що своїм вишиванням прикрасила ризи Ісусу Христу. Саме тому в день Варвари не можна прати, або ж виконувати яку-небудь іншу роботу. Дозволяється лише займатися рукоділлям. Особливо це стосується дівчат на виданні. Їм потрібно в день Варвари виставити на загальний огляд все те, що зроблено власними руками, а саме рушники для майбутніх сватів, сорочки для майбутнього чоловіка та інше.

Варвари - це молодіжне свято. Дівчата готують до святкового столу вареники з маком і запрошують хлопців. Вони повинні з собою принести медовуху. Пробуючи обрядову страву, хлопцям треба бути уважними, адже хитрі дівчата, заради забави, один із вареників начиняють шматом вовни. От сміху то буде якщо хтось спробує такий сюрприз!

Наступного після Варвари дня відзначали день Сави, а це вже суто чоловічий день.

Варвари ночі урвати.

Яка погода на Варвари така і на Різдво

19 грудня - Миколи Чудотворця.

Святий Миколай є одним з найбільш шанованих на Україні святих. Про це можна судити, хоча б, з тієї кількості церков, які названі на честь цього святого. У році два свята Миколая - перший весняний (22 травня) і другий зимовий.

Зимовий Микола особливо опікується знедоленими, хворими. До нього посилають молитви землероби, скотарі та рибалки, яких, до речі, він рятує від усіляких небезпек на воді.

Особливо доброзичливе ставлення до Миколи виражається в розповідях про подорожі св. Миколая зі святим Касьяном, в яких, на відміну від Касьяна, він зображується заступником та захисником усіх кому потрібна його допомога. Саме тому у Миколи два дні в році, а день св. Касьяна відзначається лише раз на 4 роки.

Але щоб там не говорили, а найбільше приходу Миколая ждуть діти. Святий Миколай обдаровує їх подарунками в залежності від поведінки протягом року. Ввічливим і привітним дістається медовий пряник, а той хто не слухався батьків одержував різку. Це дійство супроводжується театралізованою виставою, головними дійовими особами в якій є сам Миколай, який вступався за дітей і чорт, який викривав усі їхні недоліки.

7 січня - Різдво Христове.

Свята різдвяного циклу розпочинаються ще 2 січня в день Гната. Дівчата ретельно прибирали житло і готували різноманітне святкове спорядження - «Акариди», «Їжачки», «Дідуха». До 4 січня, дня Анастасії, будинок повинен бути святково прибраний. Саме в цей день заготовляють сировину для приготування майбутньої святкової вечері. Нерідко на Анастасію кололи свиню. І, врешті-решт, - кульмінація свята - Святвечір, або ж Багата кутя (6 січня). За традицією кожен член родини в цей вечір повинен бути вдома, причому не можна запізнюватися до святкового столу, бо будеш весь рік блукати. Під час вечері не можна виходити з-за столу і голосно розмовляти.

Святковий стіл повинен вражати своїм різноманіттям, але не треба забувати, що ще триває піст, тому любителям чарки доведеться трохи зачекати. Найголовнішою стравою на столі цього вечора є, безумовно, кутя.

Рецептів її приготування існує декілька. Різдвяна кутя готується з пшениці, меду, горіхів. Протягом всіх свят, аж до Хрещення кутя повинна стояти на самому почесному місці в Вашій оселі. Прийнято на Багату кутю поминати душі померлих родичів. Після закінчення вечері діти несли обід до своїх хрещених, дорослі готувалися до вечірньої церковної служби.

Лише дівчатам, які завжди хочуть дізнатися про свою долю, не було спокою. Серед способів ворожіння існує такий, де в чому дивовижний зараз: треба помити посуд, а потім взявши чисту тарілку вибігти на вулицю і почати стукати по ній ложкою - з якого боку озветься собака, з цього й буде наречений.

Поступово закінчується вечір і наступає чарівна різдвяна ніч, під час якої не можна спати, бо все щастя проспиш. Тим не менше, навіть при великому бажанні заснути просто неможливо - церковні дзвони, ватаги колядників створюють урочисто-святкову гаму звуків. Обряд колядування досить давній - він походить ще з дохристиянських часів, коли наші пращури вшановували Сонце святом Коляди. Найбільше серед колядників зустрічалися діти, і це зрозуміло. Колядувати і заходити першими до дому господаря в день Різдва можна лише чоловікам, які, згідно зі звичаєм, несуть в будинок мир і спокій.

Після закінчення церковної відправи родина знову збирається на святковий обід, який вже не є пісним. Сало, печінка, ковбаса, різні копченості, все за чим сумувала під час посту душа, повинно стояти на столі.

Тим не менше, навіть і в цей день треба міру знати. Після обіду настає час заслуженого відпочинку. У гості потрібно йти вже після обіду. Одружені діти, як правило, йдуть до своїх батьків. На вечір гуляння розпочинаються з новою силою. Хлопці влаштовують вертеп - своєрідний спектакль, головними дійовими особами в якій є «Коза», «Пастух» та інші.

Наступний після Різдва день - це день Богородиці. Треба почитати матерів та жінок, категорично забороняється працювати вагітним жінкам. До речі жінкам в цей день, щоб не нудьгували дозволяється колядувати.

Якщо на Багату кутю іній, або сніг - літо мокрим буде. Зелене Різдво - білий Великдень.

Таїнство Різдва.

Одне з найвеличніших свят зимового циклу – це Різдво Христове, що розпочинається опівночі між 6 і 7 січня. В давнину це було свято народження Сонця – Коляда. Але із прийняттям християнства на Київській Русі у 988 році його було приурочено до народження Ісуса Христа.

Згідно з Євангелієм, Марія з чоловіком Йосипом, які жили у Назареті, прийшли до Віфлеєма на перепис населення. Зроблено це було за наказом правителя Августа. Проте через велику кількість людей, які так само зібралися на перепис Римської імперії, їм не знайшлося місця для ночівлі. І подружжя знайшло притулок у печері, де зазвичай за поганої погоди ховалися чабани. Саме там Марія і народила Ісуса, Сина Божого (цікаво, що Ісус з єврейської означає «спасіння»).

Тоді янгол спустився з неба і повідомив чабанів, які не знали про народження Бога. І вони перші прийшли вклонитися немовляті. З народженням Ісуса Христа засяла Віфлеємська зірка, орієнтуючись на яку до печери прийшли язичницькі мудреці і принесли Богу подарунки. Це було золото як символ царської влади, ладан – як символ волі Божої і смирно на знак долі пророка. До речі, з цих часів сягає традиція виготовляти віфлеємську зірку і прикрашати нею ялинку. Та саме від дня народження Ісуса Христа починається літочислення.

А от готуватися до Різдва починали з 6 січня (цей день звали Вілія). Ще вдосвіта господиня приступала до роботи. Діставши з покуття кремінь і кресало, які останні 12 днів лежали під оберегами, вона ставала обличчям до сходу сонця, тричі перехрещувалась і викресала «Новий вогонь». Ним господиня мала розпалити 12 полін, що їх припасала та сушила 12 днів останнього місяця.

Далі вона вдавалась до приготування 12 свят-вечірніх страв: кутю — найголовнішу обрядову їжу, неодмінний символ різдвяно-новорічних свят, грибні, ягідні, пиріжки з квасолею чи капустою, смажену рибу, борщ з рибою і грибами та ін. В усьому їй допомагали діти, а найбільше - старша дочка. Страви були багаті, проте пісні, представлені найголовнішими плодами поля, городу і саду. Це свого роду був звіт новому року за свої багатства в минулому році. Поки господиня поралася біля печі, господар годував худобу і прибирав подвір’я. В цей день не їли аж до першої зірки.

Із заходом сонця починалось приготування домашнього вівтаря з найважливішого домашнього знаряддя і снопа жита, так званого «дідуха» (дідівського духа), який був символом врожаю. З ним господар входив до хати і вітаючи зі Святвечором, віншував усіх присутніх із щастям, здоров’ям та довголіттям. Після цього дідуха перев’язували залізним ланцюгом і ставили на покутті. Поряд клали ярмо, чепіги від плуга, хомут і накривали все білою скатертиною.

Потім вдруге вийшовши з хати, господар вносив оберемок соломи і сіна. Солому розкладали по долівці. А сіно розділяли на дві нерівні частини, клали на покутній бік столу меншу і під стіл більшу частину, куди також ставили горщик із вогником та деякі інші залізні предмети з господарського приладдя.

Хазяї з новоспеченим хлібом, медом і маком обходили двір, комори та обкурювали все це ладаном, аби захистити від «нечистої сили». Йдучи в обхід жінка навіть одягала чоловічу шапку для того, «щоб цілий рік ходити простоволосою».

Після того, як приготування були закінченні, сходила перша зірка, і можна було починати трапезу. Господар перше мав нагодувати худобу і запросити «гостей» – мороза, сірого вовка, чорних бур та злих вітрів. Після таких запросин голова родини повертався до хати, не оглядаючись, і щільно зачиняв за собою двері.

На Святу Вечерю запрошували і мертвих та безвісти пропавших родичів. Для них ставили кутю та узвар на вікнах, розкидали варені боби по кутках і залишали немитим посуд після трапези. Родинна вечеря тривала допізна. Ніхто не згадував сумних історій та образ, бо таке трапезування мало «очистити всіх від скверни і об’єднати злагодою і любов’ю».

Пізнього вечора починалося масове колядування, проте не в усіх куточках України воно було однаковим. На Покутті діти ходили колядувати на Святвечір, на Слобідській Україні, Поліссі та Гуцульщини – першого Різдвяного дня, а на Поділлі – лише ранком наступної доби. Та все ж першими розпочинали колядувати діти, а вже потім молодь і дорослі.

Колядницькі гурти складали переважно парубки. Вони заздалегідь обирали керівника, Міхоношу, Козу та інших дійових осіб. Козу зазвичай одягали у вивернутий кожух, прилаштовували солом’яні роги, хвіст і дзвіночок на шию. З нею ходили такі персонажі як Лікар, Єврей, Циган, Смерть з косою та інші. Неодмінним атрибутом таких зборищ мала бути рухома зірка, яку носив керівник.

Заходячи на подвір’я, колядники спочатку просили дозволу, а коли господар погоджувався, починали забавну виставу із віншувальних пісень –колядок та жартівливих сценок. Одержані продукти молодь віддавала на «великі вечорниці», що справляли наступного дня після Різдва (8 січня), на коли припадало свято Богородиці. Це були винятково молодіжні розваги, тому якщо приходив старший чоловік, з нього могли і поглузувати.

Крім того, під Різдво можна спробувати поворожити, або дізнатись про майбутнє за певними прикметами. Так наприклад, у передріздвяну ніч молоді загадували, як складеться їхнє життя цього року, намагалися вгадати значні події, де одне з основних — майбутнє весілля. Для цього у воду виливали розтоплений віск і за його контурами намагалися побачити силуети тих, із ким зустрінуться на життєвому шляху, або ж силуети різних символів: будинок — до статку, фігурки, схожі на монети, — до багатства, овочі й фрукти — до здоров'я. Такі ж силуети-символи вгадували у контурах згорілого паперу, причому папір палили у плоскій посудині, а потім підсвічували його ззаду, щоб силует чітко відбивався на стіні.

Також доволі часто використовували черевик. Його викидали перед будинком, і чекали Той, хто підбере його, буде або нареченим, або носієм імені нареченого. А ще — зверталися до дзеркала. Накривали стіл до вечері й ставили додатковий прилад для того, на кого ворожать. Перед накритим столом ставили дзеркало так, щоб весь стіл і той, хто сидить за ним, були добре видні. Потім запалювали свічки у темряві і вдивлялися в дзеркальне відображення: там повинні були з’явитися картини майбутнього, пов'язані з тим, на кого загадували.

Наші предки також вірили, що перший гість на Різдво може віщувати щастя або горе на наступний рік. Так першим гостем має бути темноволосий чоловік, бо якщо порiг переступить жінка – це погана прикмета.

14 січня - Василя. Новий рік.

Якщо на Святвечір готували Багату кутю, то на Меланки (13 січня), день що передує Василю, або ж Новому року - Щедрую, яку заправляли смальцем. Саме тому цей вечір і називається Щедрим. До вечері, як і на Святвечір сідає вся сім'я. Дуже важливо, щоб одяг цього дня був ретельно випраний і чистий. Після вечері треба обов'язково зайти до сусідів і попросити один у одного вибачення за можливу провину один перед одним, щоб Новий рік зустріти в мирі та злагоді.

Вечір напередодні Нового року дає шанс і тим хлопцям які зазнали невдачі під час сватання. Саме цього вечора можна зробити другу спробу. Щоправда для цього потрібно застати дівчину вдома, а це дуже важко, тому що по селу вже ходять дівочі ватаги щедрівниць. Щедрувати дівчата могли лише під вікнами будинків і то лише ближче до кінця Щедрого вечора, тобто до опівночі.

Особливої уваги заслуговують дівочі гадання. Що тільки не робили представниці слабкої статі, аби дізнатись що ж готує їм примхлива доля. Спробуйте, хоча б таке: перед сном покладіть під подушку гребінець, при цьому примовляючи: «Суджений мій ряджений, розчеши мені голову!» Той хто уві сні буде чесати голову, той і буде Вашим судженим.

Якщо вийти на подвір'я опівночі то можна відчути, за народною уявою, як Новий рік проганяє старий. У перший день Нового року найпоширенішим був, та і зараз залишається, обряд засівання. Вважається, що цей обряд прийшов до нас ще з дохристиянських часів, адже наші пращури зустрічали Новий рік не взимку а навесні і тому обряд засівання пов'язаний з надіями на добрий урожай. Засівали здебільшого діти, причому щедріші всіх обдаровували тих хто прийшов до оселі першим. Існували, окрім засівників-одинаків, цілі засівальні групи. У такому разі цей цікавий обряд перетворювався на справжній спектакль де головними дійовими особами були Василь, Меланка, циган та ін.

Старий рік у ноги - Новий у порозі.

Василів вечір додає дня на курячу ніжку.

19 січня - Хрещення Господнє.

Святом Хрещення закінчуються Різдвяні святки, які тривають з 7 по 19 січня. Згідно з біблійним оповіданням Христос був хрещений у водах ріки Йордан, це й дало другу, народну, назву свята.

Напередодні, тобто 18 січня вся родина, як і перед Різдвом збирається за столом. До столу подаються лише пісні страви і готується голодна, або ж, Бідна кутя. Чому вона так називається пояснити важко, можливо тому, що так весь день напередодні Водохрещі не можна нічого їсти, бо суворий піст.

На Голодну кутю проводиться цікавий обряд, який має назву «Вигнання куті». Суть його полягає в тому, що потрібно взяти горщик де варилася кутя і розбити його об ворота, при цьому примовляючи: «Геть, кутя, з Покуття!».

У деяких регіонах України, в основному на Заході, в цей день щедрували.

У церквах освячують воду, яка набирає особливої сили і цілющості. Водохресною водою лікують рани, вона допомагає відвернути будь-яке лихо. Прийшовши вранці після нічної церковної служби додому потрібно окропити кожен куточок Вашої оселі свяченою водою, тоді у Вашому домі буде лад і спокій.

У ніч на Водохреще тварини можуть розмовляти людською мовою, але прислухатися до їхніх розмов не потрібно - як правило це не віщує нічого доброго.

У день Водохреща вся громада, як правило, збиралася біля озер чи рік де відбувалися церковні служби. Вони відбуваються, звичайно, і зараз, але той колорит, та блискучість та містична загадковість, на жаль, втрачені. Відбувається це й тому, напевно, що клімат на нашій матінці-планеті суттєво потеплішав і немає тих зим. Зараз важко уявити, що весь церковний реманент для водосвяток, зокрема царські врата, робились з льоду.

Особливо цьому дню раділи діти, адже на них чекало стільки цікавих дійств. Одне з них випускання голубів. Ці птахи символізують свята, які закінчуються і їх потрібно випустити на волю.

Як це не прикро, але саме Хрещення закінчує цілий ряд різдвяно-новорічних свят, адже настав час працювати.

15 лютого - Стрітення.

Сама назва цього свята говорить сама за себе, Стрітення, тобто, в народній уяві, зустріч Зими і Весни. За церковними канонами саме в цей день старець Симеон побачив новонародженого Христа, і тепер міг спокійно померти, тому що врешті-решт зустрів Месію.

За своє довге панування Зима вже досить всім Надокучила, дуже хочеться тепла та Весни. Саме їх жорстока битва відбувається на Стрітення, тому існує ще одна цікава назва свята - Зимобор. У цей день у церквах відбувається освячення води та свічок.

Особливу силу має Стрітенська свічка, яка захищає від грози та пожеж. Саме цю свічку дають людині в руки коли вона йде в останню подорож.

Стрітенська вода захищає від «дурного ока», нею лікують інфекційні хвороби, натирають хворі місця.

Якщо на Стрітення капає з даху-не буде з літа потіхи. Дуй НЕ дуй, не до Різдва йде, а до Великодня.

29 лютого - Касьяна.

Якщо можна так висловитися, то Касьян, самий нелюбимий святий на Україні. Його вважають ледачим і злим (що випливає з розповідей про цікаві подорожі св. Касьяна зі святим Миколою), саме тому і святкують його день лише раз на чотири роки.

День святого Касяна вважається несприятливим в усіх відношеннях. Не можна рано вранці вставати і виходити на вулицю, аби Касьян не подивився. Ті хто народився в цей день вважаються нещасливими.

Раз Касян кинув оком - не буде добра з цієї дитини.

Маслениця.

Останній перед Великим постом тиждень треба провести весело, бо попереду цілих 7 тижнів суворої поведінки та усіляких обмежень. Кожен день цього тижня має певні особливості та цікаві звичаї.

Розглянемо кожен з них.

У понеділок жінки йдуть до корчми і починають свято Маслениці. Якщо ж до їх компанії хочуть долучитись чоловіки, то їм на шию потрібно почепити колодку, зняти яку можна було лише поставивши могорич.

У вівторок жінки знову в шинку. Після гуляння в шинку всі виходили на вулицю де влаштовували веселі забави, які тривали майже весь день.

Середа не пов'язана з якими-небудь дійствами і має назву «Зноби-баби».

Напевно Маслениця це справжній рай для жінок, так як в четвер вони знову сідають до столу і піднімають чарки. До того ж у цей день не можна шити і прясти.

У п'ятницю зять повинен почастувати свою тещу. Після цього зятю належить покатати свою тещу вулицями села, або ж міста. При чому сервіс в такому випадку залежить від характеру тещі, тобто злу та сварливу везуть по нерівній дорозі і, навпаки, якщо теща лагідна, то і дорога рівна немов струна.

Субота не позначена цікавими обрядами.

Найбільш пишно відзначається неділя.

Спеціально до цього дня готували вареники з сиром, на відміну від російських млинців. Проводились масові гуляння, ігрища, забави. У цей день потрібно обійти усіх родичів та сусідів і попросити вибачення за всі скоєні образи, аби очиститись перед Великим постом від усякої скверни. Не можна також вживати горілки. Перед сном потрібно ретельно прополоскати зуби, щоб чорти не витягли сир, що залишився після Масляної разом з зубами.

Не завжди коту масляна.
Масляниця, Масляна, яка ти мала, - якби ж тебе сім тижнів, а посту одна.