Традиції

Традиції


В костюмі кіровоградців пояс вважався не просто одним з його компонентів, він був показником стійких етичних норм. Вважалося украй негожим з'явитися на людях без поясу: це могла дозволити собі лише людина, що повністю втратила людську гідність, так з'явилося слово «розперезатися». В той же час, пояс був своєрідним талісманом, магічна сила якого збільшувалася, якщо він був зроблений з рушника, та ще і багато орнаментованого.

Такі пояси особливо охоче використовували в обрядовому одязі, коли виникала насущна необхідність в забезпеченні щасливої долі. Як обрядовий атрибут українські рушникі були присутні у всіх родинних обрядах і ритуалах (родильні обряди, заручення, весілля, поховання).

Родильний обряд (вшановування матері з новонародженим) особливо насичений обереговими атрибутами, оскільки вони повинні були забезпечити життя і здоров'я незахищеним перед вражими силами – немовляті і матері.

Серед атрибутів величезне значення мали і рушникі, які застосовувалися в по'єднанні з іншими атрибутами – кожухом, на який клали новонародженого, хутряною шапкою – при обряді «бабиної каші», очищеною водою – при прийнятті пологів, відрізанні пуповини, обмиванні, першій купелі. Різноманітність рушників і обрядового хліба складала також етнічну особливість українського весілля. На всіх її етапах рушник виступав як один з головних етнічних атрибутів: у обряді сватання, заручення, коровайних обрядах, благословенні молодих, обдаровуванні.