Крадений віл
Був у мужика син. Виріс молодик, та такий парубок, хоч картину з нього пиши, а до роботи щось не дуже квапиться. Якось запитує у нього батько:
- Чи не пора, синок, за якусь справу братися? А той стоїть і чеше потилицю:
- Навіть не знаю, батько, за що і братися...
- Добре, - відгукнувся батько.- Підемо по світу, поглянемо, як інші живуть. Може, і тобі якась робота до серця припаде. Йшли вони, йшли, вже і назад повернулися, коли дивляться - біля лісу віл пасеться.
- Я цього вола вкраду! - говорить тоді син.
- Що ж, - зітхає батько, - кради... Зловив син вола, узяв на шнур і повів.
- Жени його додому. А я в село загляну - знайомого відвідаю... - сказав йому батько. Повернувся батько пізно, але того ж дня зарізали бика і зварили багату вечерю. Син затулив ряднинами всі вікна, аби хтось не підглянув, і тільки потім сів до столу.
- Почекай, - говорить батько. - Спершу собі поміряємо шиї. Побачимо, хто більше з нас потовщає. Поміряли шиї, взялися за їжу. Батько - той їсть неспішно, ніби в гостях, а син квапиться, немов на пожежу. Загавкає собака, а він все швидко в комору ховає. І вночі не спав: весь час йому здавалося, що господар вола з'явився. Через місяць того вола з'їли. Повеселів парубок.
- Нумо, син, - говорить тоді батько, - поміряємо шиї. Поміряли. У батька шия на два пальці більша, а у сина - тонше стала.
- Це тому, синок, що ти крадене їв! - сміється над ним батько.
- А ви то хіба купували? – дивується син.
- Ні, я їв своє, тому і потовщав, - примружив старий ока. - Пам'ятаєш як я в село заходив? Це тоді господареві я за вола гроша відносив. Син лише очі витріщив від здивування.
- Ну, син, - говорить батько, - може, знову підеш вола красти?
- Ні, більше не крастиму. Краще піду волами землю орати і хліб сіяти.