Українська музика

Музичність - одна з характерних рис українського народу.
Музика в Україні з'явилася за часів Київської Русі і в своєму розвитку охоплює практично всі типи музичного мистецтва - народну і професійну, академічну і популярну музику.
Сьогодні різноманітна українська музика звучить на Україні і далеко за її межами, розвивається в народної та професійної традиції, є предметом наукових досліджень.

Народна музика.Початковий період розвитку

Музичні традиції на території сучасної України існують з доісторичних часів. Знайдені київськими археологами біля Чернігова музичні інструменти - трещотки з бивнів мамонта датують 18 тисячоліттям до нашої ери. До того ж часу відносять флейти, знайдені на стоянці Молодова в Чернівецькій області.

На фресках Софії Київської (XI століття) зображені музиканти, які грають на різних духових, ударних та струнних (подібних до арфи і лютні) інструментах, а також танцюють скоморохи. Ці фрески свідчать про жанрове розмаїття музичної культури Київської Русі. До XII століття відносяться літописні згадки про співаків Бояна і Митуса. В цілому, первісна музика мала синкретичний характер - пісня, танець і поезія були злиті і найчастіше супроводжували обряди, церемонії, трудовий процес і т. д. У поданні людей музика і музичні інструменти відігравали важливу роль оберегів під час заклинань і молитв. У музиці люди бачили захист від нечистої сили, від поганого сну, від пристріту. Також існували спеціальні магічні мелодії для забезпечення родючості грунту і плодючості худоби.

У первісної грі починали виділятися солісти та інші співаки. Розвиток первісної музики і стало тим джерелом, з якого виникла народна музична культура. Ця музика і дала початок національним музичним системам і національним особливостям музичної мови.

Про практику народної пісні, що існувала в найдавніші часи на території України, можна судити по старовинних обрядових пісень. Багато яки з них відображають цілісний світогляд первісної людини, і розкриває його ставлення до природи і до природних явищ. Самобутній національний стиль найповніше представлений піснями центрального Придніпров'я. Їм властиві мелодійна орнаментика, вокалізація голосних. Зв'язки з білоруським і російським фольклором яскраво простежуються в фольклорі Полісся. У Прикарпатті та в Карпатах розвинулися особливі пісенні стилі. Їх визначають як гуцульський і лемківський діалекти.

Українські народні пісні поділяються на багато різноманітних жанрів, яким притаманні певні ознаки. У цьому розумінні найбільш типовими жанрами української пісні є:

    Календарно-обрядові - веснянки, щедрівки, гаївки, колядки, купальські, обжинкова та інші
    сімейно-обрядові та побутові-весільні, жартівливі, танцювальні (у тому числі коломийки), частівки, колискові, поховальні, голосіння та інші
    Кріпосного побуту - чумацькі, наймитські, бурлацькі і т. д.
    Історичні пісні та думи
    Солдатського побуту - рекрутські, солдатські, стрілецькі
    Ліричні пісні та балади.

Думи та історичні пісні

В XV-XVI століттях історичні думи та пісні стали одним з найяскравіших явищ української народної музики, своєрідним символом національної історії та культури. Творців і виконавців історичних пісень і дум, псалмів, кантів називали кобзарями. Вони грали на кобзі або бандурах, які стали елементом національного героїко-патріотичного епосу, волелюбного характеру і чистоти моральних помислів народу. Величезна увага в думах зверталася на боротьбу з турками та поляками. До "татарського" циклу відносяться такі відомі думи, як "Про Самійла Кішку", "Про трьох братів Азовських", "Про бурю на Чорному морі", "Про Марусю Богуславку" та інші. В "польському" циклі центральне місце займають події Народно-визвольної війни 1648-1654 років, особливе місце займають народні герої - Нечай, Кривоніс, Хмельницький. Пізніше з'явилися нові цикли дум - про шведчіне, про Січ та її руйнуванні, про роботи на каналах, про гайдамаччину, про панщину та волю.

Уже в XIV-XVII і XVIII століттях українські музиканти прославилися за межами України. Їх імена можна знайти в хроніках тих часів серед придворних музикантів, у тому числі, при дворі польських королів і російських імператорів. Найбільш відомі кобзарі - Тимофій Белоградскій (відомий лютніст, XVIII ст.), Андрій Шут (XIX ст.), Остап Вересай (XIX ст.) Та ін.

Народні музиканти об'єднувалися в братства: пісенні цехи, які мали свій статут і захищали їхні інтереси. Особливо ці братства розвинулися в XVII-XVIII ст., а існували до самого початку XX століття, аж до знищення їх радянською владою.

Інструментальний фольклор та народні інструменти

Важливе місце в українській музичній культурі займає інструментальний фольклор. Музичний інструментарій України дуже багатий і різноманітний. Він включає широкий ряд духових, струнних та ударних інструментів. Значна частина українських народних музичних інструментів походить від інструментів часів Русі, інші інструменти (наприклад, скрипка) взялися на українському грунті, пізніше, хоча потім стали основою нових традицій і особливостей виконання.

Найдавніші шари українського інструментального фольклору пов'язані з календарними святами і обрядами, які супроводжувалися маршовою (марші для маніфестацій, вітальні марші) і танцювальною музикою (гопачки, козачки, коломийки, полечко, вальси, голубки, аркани і т. д.) і пісенно - інструментальною музикою для слухання. Традиційні ансамблі найчастіше складалися з трійок інструментів, наприклад, скрипки, сопілки та бубна. Виконання музики передбачає також певну імпровізацію.

Під час молитв в побутових умовах (у будинку, на вулиці, біля церкви) для акомпанементу до кантам і псалмів часто використовували ліру, кобзу і бандуру. За часів Запорізької Січі в оркестрах Війська Запорізького звучали литаври, барабани, козацькі сурми і труби, причому литаври були серед клейнодів Запорозької Січі, тобто були в числі символів козацької державності.

Інструментальна музика стала також невід'ємною частиною міської культури. Крім загальнонаціональних інструментів, таких як скрипки та бандури, міська культура представлена такими інструментами, як столоподобні гуслі, гусла, торбан. Під їх акомпанемент співали величальні пісні, міські пісні й романси, релігійні піснеспіви.

Український фольклор

У XX столітті до теми українського фольклору зверталися багато професійні та аматорські колективи України, також створювалися ансамблі в емігрантських колах зарубіжних країн. Характерною стала особливість представлення фольклорних традицій у формах академічного музикування.

Так, на початку XX століття український ансамбль етнічної музики на чолі з Павлом Гуменюком з Філадельфії отримав популярність у США. Українські традиції збереглися в творчості таких українсько-амеріканскіх музикантів з Нью-Йорка, Клівленда, Детройта, як Зіновій Штокалко, Григорій Китастий, Юліан Китастий, Віктор Мішалов та ін. У радянській Україні також було створено багато колективів, які спеціалізувалися на обробках українських народних пісень і танців, а також на творах українських композиторів у подібному стилі: оркестри народних інструментів України, ансамблі пісні і танцю, народні хори і т. д.

Українська народна пісня лягла в основу творів багатьох українських композиторів. Найбільш відомі обробки українських пісень належать М. Лисенко та Н. Леонтовичу, значний внесок у дослідження і збирання народної творчості внесли вітчизняні фольклористи - Філарет Колеса, Климент Квітка.

З 1980-х рр.. спостерігається підвищення інтересу до автентичних форм народного музикування. Першопрохідниками цього напряму вважається заснована в 1979 рік група "Древо", очолювана професором Київської консерваторії О. Єфремовим. У 2000-них роках на Україні виникли такі фестивалі етнічної музики, як "Країна мрій" та "Шешори", де народна музика звучить як в автентичному виконанні, так і в різноманітних обробках рок - чи поп-напрямків. Організатори фестивалю "Шешори" вирішили подарувати своєму дітищу нове ім'я - "АртПоле". Справа в тому, що з 2003 року фестиваль проводився у селі Шешори Івано-Франківської області, але з 2007 року влаштувався в селі Воробіївка (Вінницька область). "В останні роки фестиваль почав відходити від того суто етнічного стилю, в якому були народжені " Шешори ", тому ми вирішили, що прийшов час підкреслити нове обличчя нашого фестивалю, змінивши слідом за форматом і його назву. Крім того, це більш коректно по відношенню до тих, справжнім, географічним Шешорах, які залишилися в Івано-Франківській області ", - розповіла директор фестивалю" АртПоле-2009 "Ольга Міхайлик.

Серед сучасних груп автентичного співу слід назвати гурту "Божичі", "Володар", "Буття". Етнічні мотиви використовуються групами Рушничок "Тартак", "Воплі Відоплясова", "Мандри", "Гайдамаки", "Очеретяний кіт", оригінальне нашарування елементів пропонує група "ДахаБраха".

Становлення професійної музики

Про професійне музичне мистецтво східнослов'янських племен існують звістки з часів Русі. З прийняттям християнства в кінці X століття на території сучасної України з'явився церковний спів, що формувався під впливом візантійської та слов'янської народної музики. У XII-XVII століттях у православних церквах поширився одноголосий "знаменний розспів", що значно вплинуло також на творчість композиторів наступних епох.

XVII - XVIII століття

В епоху бароко, на зміну одноголосому знаменному співу прийшов багатоголосний партерний спів, що посприяло розвитку мажоро-мінорній системи, і на основі якого розвинувся стиль духовного концерту. Серед видатних музичних діячів того часу - Микола Дилецький, автор "Мусікійской граматики" (1675).

Важливою подією того часу стало відкриття у 1632 році Києво-Могилянської академії, де, серед інших, викладалися і музичні предмети. Вихованці академії популярізовивали вертеп, а пізніше - канти. Серед випускників Академії були багато діячів мистецтва, у тому числі композитори Григорій Сковорода, Артемій Ведель.

Світська професійна вокальна та інструментальна музика, яка існувала в поміщицьких садибах і військових частинах, з XVII століття почала розвиватися і в містах. З'явилися цехи музикантів, а при магістратах створювалися оркестри та капели. На основі народно-пісенних і кантових традицій у XVIII - початку XIX століть набула поширення пісня-романс на вірші різних поетів. Одним з перших в цьому жанрі почав творити Григорій Сковорода, який ввів у пісенний жанр цивільну, філософську і ліричну тематику. Особливо важливе значення в українській музичній культурі XVIII століття мала створена з ініціативи Данила Апостола у 1730 Глуховська пісенна школа, Вихованцям якої стали Дмитро Бортнянський, Максим Березовський та Артемій Ведель. Після закінчення Глухівської школи Бортнянський і Березовський продовжили своє навчання в італійських музичних школах, які були центрами європейської музики того часу.

Об'єднання традицій партесного співу і сучасних технік європейського листа зумовили унікальність творчості цих композиторів. Ставши придворним капельмейстером в Петербурзі, а з 1796 року - керівником придворної капели, сформованої майже виключно з вихованців Глухівської школи, Бортнянський дуже вплинув і на розвиток російської музичної культури. Він же став першим композитором Російської імперії, музичні твори якого почали виходити друком.

XIX - початок XX століття

XIX століття в історії музики ознаменувався виходом на світову арену багатьох національних шкіл, що було пов'язано зі зростанням національної самосвідомості європейських народів. Слідом за польською та російською з'явилася й українська національна композиторська школа.

Слідом за українськими письменниками та поетами, професійні музиканти ХІХ століття почали звертатися до народної тематики, обробляти народні пісні, які виконувалися талановитими аматорами у супроводі народних інструментів - кобзи, бандури, цимбали, скрипки, ліри та ін. На початку XIX століття в українській музиці з'явилися перші симфонічні і камерно-інструментальні твори, серед авторів яких - І. М. Вітковський, А. І. Галенковскій, Ілля та Олександр Лизогуб.

Основоположною для розвитку національної професійної музики стала діяльність Миколи Лисенка, який створив класичні зразки творів у різних жанрах: 9 опер, фортепіанні та інструментальні, хорові та вокальні твори, твір на слова українських поетів, у тому числі на слова Тараса Шевченка. Він же став організатором музичної школи в Києві (1904; з 1918 - Музично-драматичний інститут ім. Лисенко).

На початку XX століття всесвітню популярність здобула плеяда українських виконавців. Серед них співачки Соломія Крушельницька, О. Петрусенко, З. Гайдай, М. Литвиненко-Вольгемут, співаки М. Е. Менцинський, А. Ф. Мишуга, І. Паторжинський, Б. Гмиря піаніст Володимир Горовиць, хоровий диригент А. А. Кошиць. За межами України стали відомі хорові обробки Н. Д. Леонтовича.

На період Української революції (1917-1918гг.) Припадає створення ряду художніх колективів і поява нового покоління українських культурних діячів. Уряд Української Держави послідовно підтримувало культурне життя, у тому числі музичне мистецтво, про що свідчить Постанова Ради Міністрів про мобілізацію літературних, наукових, артистичних і технічних сил України. Також указом Павла Скоропадського в 1918 році був заснований Державний симфонічний оркестр України, першим диригентом якого став Олександр Горілий, Українська державна капела, Перший і другий національні хори. Київська опера була перейменована в Український театр драми і опери. Значне число всесвітньо відомих опер була перекладена українською мовою. Також в 1918 році був заснований кобзарський хор, пізніше відомий як Національна заслужена капела бандуристів України ім. Г. І. Майбороди.

Прихід радянської влади на землі України ознаменувався кількома трагічними подіями. У 1921 році агентом ВЧК було вбито М. Леонтовича, а в 1928 році була заборонена діяльність товариства його імені. У 1930-ті роки радянська влада знищила кілька сот бандуристів, кобзарів і лірників, а в 1938 був розстріляний музикант і етнограф Гнат Хоткевич. У цілому двадцяті й тридцяті роки в українській культурі називають "розстріляним відродженням"

У той же час радянська влада відкрила ряд музичних установ у різних містах України. Серед них театри опери та балету в Харкові (1925), Полтаві (1928), Вінниці (1929), Дніпропетровську (1931), Донецьку (1941), хорові та симфонічні колективи. Починаючи з другої половини 1930-х років музичне мистецтво радянської України розвивалося в основному в руслі соцреалізму, який став єдиним офіційно дозволеним в СРСР творчим методом літератури і мистецтва. Діячі культури, яких відходили від цього методу піддавалися жорстокій критиці та переслідуванням.

У той же час на Україні виникла масова радянська пісня, одним з перших творців якої став Костянтин Богуславський. У 1930-і роки з'явилися перші опери радянської тематики, у тому числі "Щорс" Б. Лятошинського (1930), "Перекоп" Ю. Мейтуса (1937). Пісні, присвячені комуністичної партії та її вождям, закріпилися в репертуарах професійних і аматорських колективів.

Вагомий внесок у розвиток українського музичного мистецтва зробив композитор і педагог Микола Вілінський (учень Вітольда Малишевського), який працював спочатку в Одеській, а потім у Київській консерваторії.

У повоєнний час серед видатних українських композиторів - Григорій Верьовка, брати Георгій і Платон Майбороди, Костянтин Данькевич, А. Я. Штогаренко та ін.. Серед відомих виконавців - український тенор Іван Козловський. Широко відомою завдяки виконанню фронтових пісень стала уродженка Харківщини Клавдія Шульженко. 1960-і роки стали часом прориву української музичної школи на світову арену, проникнення в українську музику новітніх напрямів європейської музики. У Києві була створена група "Київський авангард", до якої увійшли Валентин Сильвестров, Леонід Грабовський та Віталій Годзяцкий. З-за розбіжностей з офіційними музичними колами СРСР члени "Київського авангарду" піддавалися тиску різного роду, у зв'язку з чим група зрештою распалась. Мірове визнання отримала національна школа вокального мистецтва. Паралельно з формуванням поп-музики в західних країнах, в Україні, як і в інших країнах досягла розквіту радянська естрада. Особливо виділяється творчість Володимира Івасюка, автора понад 100 пісень, життя якого трагічно обірвалося в 1979 році.

Серед композиторів-піснярів тих років також відомі А. І. Білаш, В. Верменич, пізніше - І. Карабиць. У ті ж роки популярність завоювали естрадні виконавці - Софія Ротару, Назарій Яремчук, Василь Зінкевич, Ігор Білозір, Тарас Петриненко, Алла Кудлай та інші.

Сучасна музика

У спадок від СРСР Україна отримала розгалужену систему освітніх і концертних музичних організацій, які перебувають у віданні Міністерства культури і туризму України. Серед них:

    Театри
    Оперні театри в Києві, Харкові, Львові, Одесі, Дніпропетровську, Донецьку
    Театри музичної комеди в Харкові та Одесі, а також театр оперети в Києві
    Дитячий музичний театр у Києві

    Концертні установи
    Національна філармонія і філармонії у всіх обласних центрах України
    Будинки органної та камерної музики в Києві, Дніпропетровську, Білій Церкві, Львові, та Харкові
    Палаци культури і будинки культури в багатьох містах України.

Музичні навчальні заклади

    Підготовку професійних музикантів проводять:
    Консерватори (музичні академії) у Києві, Одесі, Львові, Донецьку, Дніпропетровську
    Музичні факультети в Харківському університеті мистецтв і Київському університеті культури
    Музичні училища в різних містах України.

Концертні колективи

    Станом на 2008 рік в Україні діють 9 національних і 2 державних колектива. З них 10 знаходяться в Києві і один - в Одесі:
    Національний симфонічний оркестр України
    Національний одеський філармонічний оркестр
    Національна заслужена академічна капела України "Думка"
    Національний заслужений академічний український народний хор ім. Григорія.

Верьовки

    Національна заслужена капела бандуристів України ім. Г. І. Майбороди
    Національний ансамбль солістів "Київська камерата"
    Національний заслужений академічний ансамбль танцю України ім. П.П. Вірського
    Національний оркестр народних інструментів України
    Національний академічний духовий оркестр України
    Державний естрадно-симфонічний оркестр України
    Державна академічна чоловіча хорова капела України ім. Л. Ревуцького

Крім цього, існує безліч муніципальних колективів, колективів при обласних філармоніях, будинки органної та камерної музики і т. д.

Музичні об'єднання

    Дві творчі музичні спілки мають статус національних:
    Національна спілка композиторів України та
    Національна всеукраїнська музична спілка

Популярна музика

На сучасній українській сцені представлені майже всі музичні напрями: від фолку до acid джазу. Активно розвивається клубна культура. Багато українських поп-виконавців - Софія Ротару, Ірина Білик, Олександр Пономарьов, ВІА Гра, Руслана, Ані Лорак, Надія Грановська-Мейхер, Олена Вінницька, Ганна Седокова, Світлана Лобода, Віра Брежнєва-Галушка, Вєрка Сердючка - давно здобули популярність за межами України, особливо в СНД. Популярна музика представлена на фестивалях "Червона рута", "Таврійські ігри", "Чайка" та інших.

Виконавці з України гідно представляли Україну на конкурсах "Євробачення". Так Руслана, синтезувавши у звий музиці фольклорні мотиви Карпат, стала переможницею конкурсу Євробачення-2004, і виборола для України право на проведення наступного конкурсу - Євробачення-2005. На Євробаченні-2007 Вєрка Сердючка зайняла друге місце.
Також розвивається українська рок-музика. Серед найбільш відомих груп - "Океан Ельзи", "Воплі Відоплясова", "Танок на майдані Конго", "Крихітка Цахес", "Скрябін", "Тартак", "Плач Єремії", "Кому Вниз", "Бадло", "Lama" (Лама). Регулярно проводяться українські рок-фестивалі "Рок-екзистенція", "Тарас Бульба" та інші.

Стають популярними і суто вокальні ансамблі, такі, як "Піккардійська терція" і "МенСаунд". Представлено на Україні і мистецтво джазу - міжнародні фестивалі джазової музики проходять у різних містах країни, серед них найбільш відомі - Jazz Bez та Jazz Koktebel. Значний внесок у популяризацію джазового руху в Україні внесли Володимир Симоненко та Олексій Коган.

Тенденція використання фольклору сучасними українськими виконавцями стає все виразніше. Однією з перших народні мотиви у рок-музиці почала використовувати в другій половині 1980-х років група "Воплі Відоплясова". Спираючись на фольклорну основу, нову самобутню музику створюють групи "Скрябін", "Мандри", "Гайдамаки", виконавці Тарас Чубай, Марія Бурмака та багато інших. Свідченням зростання інтересу до фольклору стало заснування в Україні двох фестивалів етнічної музики - "Країна мрій" у Києві та "Шешори" на Івано-Франківщині.

Лейбл

Наприкінці 1990-х - початку 2000-х в Україні було створено декілька музичних лейблів, в тому числі Gallicia Distribution (Львів), Lavina Music, Origen Music, Moon Records, Nexsound (Київ), Metal Scrap Production (Тернопіль), OMS Records (Житомир), Wolf song production (Дніпропетровськ) та інші.

Конкуренцію українським лейблам на вітчизняному ринку становлять основні гравці світового аудіоринку - мейджор Universal, EMI, Sony / BMG, Warner. Український ринок музичних носіїв в 2005 році склав близько 10 млн. ліцензійних дисків та касет, боротьба з піратством призвела до того, що частка піратської продукції на українському ринку становить до 40% (у країнах Західної Європи - 10-15%).

ОЙ ДIВЧИНО, ШУМИТЬ ГАЙ

***

"Ой дiвчино, шумить гай,
Кого любиш, - забувай, забувай!
Ой дiвчино, шумить гай,
Кого любиш, - забувай!"

"Нехай шумить ще й гуде,
Кого люблю, - мiй буде, мiй буде!
Нехай шумить ще й гуде,
Кого люблю, - мiй буде!"

"Ой дiвчино, серце моє,
Чи пiдеш ти за мене, за мене?
Ой дiвчино, серце моє,
Чи шдеш ти за мене?"

"Не пiду я за тебе, -
Нема хати у тебе, у тебе.
Не пiду я за тебе, -
Нема хати у тебе".

"Пiдем, серце, в чужую,
Поки свою збудую, збудую.
Пiдем, серце, в чужую,
Поки свою збудую".

"Постав хату з лободи,
А в чужую не веди, не веди.
Постав хату з лободи,
А в чужую не веди!"

"Чужа хата такая,

Як свекруха лихая, лихая.
Чужа хата такая,
Як свекруха лихая.

Хоч не лає, так бурчить,
А все ж вона не мовчить, не мовчить.
Хоч не лає, так бурчить,
А все ж вона не мовчить".

ЧОРНІЇ БРОВИ, КАРІЇ ОЧІ

***

Чорнії брови, карії очі,
Темні, як нічка, ясні, як день!
Ой очі, очі, очі дівочі,
Де ж ви навчились зводить людей?
Останні 2 рядки
кожного куплета - двічі
Вас і немає, а ви мов тута,
Світите в душу, як дві зорі.
Чи в вас улита якась отрута,
Чи, може, справді ви знахарі?

Чорнії брови - стрічки шовкові,
Все б тільки вами я любувавсь-
Карії очі, очі дівочі,
Все б тільки я дивився на вас.

Чорнії брови, карії очі!
Страшно дивиться підчас на вас:
Не будеш спати ні вдень, ні вночі,
Все будеш думать, очі, про вас.

МІСЯЦЬ НА НЕБІ

***

Місяць на небі, зіроньки сяють.
Тихо по морю човен пливе.
В човні дівчина пісню співає,
А козак чує, серденько мре.
Останні 2 рядки
кожного куплета - двічі
Пісня та мила, пісня та люба,
Все про кохання, все про любов,
Як ми любились та й розійшлися,
Тепер зійшлися навіки знов.

Ой очі, очі, очі дівочі,
Темні, як нічка, ясні, як день.
Ви ж мені, очі, вік вкоротили,
Де ж ви навчились зводить людей?

У СУСІДА ХАТА БІЛА

***

У сусіда хата біла,
Усусіда жінка мила,
А у мене ні хатинки.
Нема щастя, нема жінки
Останні 2 рядки
кожного куплета - двічі
Є у мене сусідонька-
Люба, мила дівчинонька,
Та не знаю, що робить,
Бо боюсь туда ходить.

Сідлай хлопче, вороного,
А собі бери другого,
Та поїдем погуляєм,
У сусіда побуваєм!

"Будь здорова, сусідонько,
Люба, мила, дівчинонько,
Ой чка ж ти гарнесенька,
Як сніжочок, білесенька!

"Годі, годі жартувати,
Ось іде і стара мати!"
"Ой здорова будь, матусю,
Я приїхав по Ганнусю!

Ой здорова будь, матусю,
Я приїхав по Ганнусю.
Хочу буть тобі ріднею.
Ти будь ненькою моєю!