Заповідник „Меджибож”
Спочатку Меджибож був дерев'яною прикордонною фортецею Київського князівства. У XIII столітті він згадується вже в контексті загадкової землі Болоховської, а в XIV ст. увійшов до Подільського князівства, яке було утворене литовськими князями, і став кам'яною фортецею. При розкопках до цих пір знаходять монети, зброю, прикраси, кераміку того часу.
На початку XVI століття фортеця перейшла у володіння польських магнатів Синявських, тих, що зробили її потужною спорудою згідно італійських зразків. У 1593 році міщани Меджибожа отримали Магдебурзьке право, завдяки чому селище стало важливим пунктом на перетині торгівельних шляхів. У цей же історичний період фортеця активно оборонялася від нападів татар, що майже щороку робили походи з Кримського ханства на Поділля.
У 1730 р. володіння Синявських перейшли до польського роду Чарторийських. Після того, як Чарторийські взяли участь в польському повстанні і всі їх маєтки були конфісковані, фортеця була передана військовому відомству Російської імперії. З 1840-х років Меджибож став центром зборів всіх військових підрозділів Київського військового округу — артилерії, піхоти, кінноти. Сюди навіть були приписані два аероплани. Військові маневри залучали поміщиків зі всіх околиць, що з'їжджалися на них як на видовище.
В цей час у фортеці проводилися бали. У Меджибозі стояв 12-й гусарський Ахтирський полк імені Дениса Давидова, шефом якого була сестра Миколи II Ольга Олександрівна. Деякі гусари одружувалися на місцевих мешканках, а їх нащадки роз'їхалися по всій Російській імперії. Нарешті, саме тут, в Меджібозі, Павло Скоропадський у 1917 р. створив перший український військовий корпус, тобто фактично почав формування української армії.
ФОРТЕЦЯ ХIV-XVI, XIX ст.
Фортеця є перлиною Меджибожа, найвизначнішою його пам'яткою.
Історія споруди сягає глибини віків, вона посідала чільне місце між середньовічних фортець світу.
Історію її за часів України-Русі вивчено мало. Але наявні архітектурні та археологічні пам'ятки підтверджують свідчення літопису. Рештки земляних валів, цих невід'ємних атрибутів стародавніх поселень, археологічний матеріал ХІІ-ХІІІ сторіч, виявлений дослідниками на території фортеці поряд із розкопаними мурованими укріпленнями, поховання XIII сторіччя за тереном цих укріплень, які припадають на часи татарського нападу, переконливо промовляють за існування поселення в цей період.
Фортеця була цитаделлю, обведеною земляними валами. її добре збережене ядро часів України-Русі, що його дослідники виявили на глибині 11 метрів, займало площу на схилі високого пагорба, увінчаного церквою. Мис фортеці, повернутий у бік, де зливалися дві річки, займала вежа з брамою, від якої фортечні мури розходилися промінням на північ і захід. Західне прясло давнього укріплення нині міститься під землею *. Воно поділяє теперішнє подвір'я фортеці навпіл. За давніх часів перед ним було викопано глибокий рів. На кутах фортечних мурів стояли круглі в плані вежі, одна з них (південна) збереглася дотепер у перебудованому вигляді. Північна вежа ще чекає свої дослідників, зокрема архітектурно-археологічних досліджень.
Барбакан, що виступав перед надбрамною вежею, захищав підступи до брами. Він мав свою браму і був прямокутний у плані, розміром 10х8 метрів, накритий півциркульним склепінням заввишки 10 метрів. Ймовірно, над склепінням розташовувався бойовий майданчик, оточений зубчатим парапетом. В'їздна брама барбакану мала герсу - пристрій для піднімання й опускання ворітниць, про що свідчать щілини завширшки 28 сантиметрів у муруванні одвірків та проріз в арці, що увінчувала ворота. У разі, якби ворог прорвався через першу перешкоду - герсу, внутрішній простір барбакану боронили б з навколишніх дерев'яних галерей.
Таку структуру мали пам'ятки оборонного будівництва України-Русі - Золоті ворота в Києві та Володимирі. Але там вони були прорізані в земляних валах, а в Меджибожі прясла фортечних стін муровані. Проте в київських і володимирських воротах за першою перешкодою, як і в Меджибожі, був простір, захищений з бічних дерев'яних галерей. На відміну від Меджибожа герса там зупиняла ворога з боку міста. Проте у всіх цих прикладах загальна система оборони брами була дуже подібною.
А також МЕДЖИБІЖ запрошує Вас до Державного Історико – культурного заповідника «МЕЖИБІЖ».
Державний історико – культурний заповідник розмістився в стінах Меджибізької фортеці, розташованої на кам’яному підвищенні, де річка Бужок впадає в Південний Буг, звідси й походить його назва (Межибож’є, Межибіж, Меджибуж’є, Меджибіж). Уперше згадується в Іпатіївському літопису в 1146 р., де вказано, що київський князь Ізяслав Мстиславич «водивши Всеволодовича Святослава до хреста, дав йому Божський і Межибож’є, п’ять городів, а з Володимира вивів».
1965 р. у фортеці розпочались науково-дослідні та реставраційні роботи, а в березні 1971 р. відкрито першу експозицію музею, 1997 р. було створено Меджибізький регіональний історико-етнографічний музей-фортецю. В 2001 р. замковий ансамбль ХIV – ХVI ст. став Державним історико-культурним заповідником, до складу якого також увійшли палац ХVІ ст., церква 1586 р., мури з вежами ХVІ ст. та прилегла територія. Фортеця, що зосереджує в собі практично всі фортифікаційні елементи мурованого оборонного зодчества, являється одним із найдавніших фортифікаційних ансамблів Західного Поділля та є музеєм під відкритим небом.
Сьогодні в північно-західному корпусі відкрито 6 музейних залів – «Від найдавніших часів до ХVІ ст.», «Меджибіж ХVІІ – поч. ХХ ст.», «Інтер’єр міщанської кімнати поч. ХХ ст.», «Ковальство та гончарство», «Ткацтво», «Ікона в хаті подільській і в храмі»; відреставрована північно-західна «Лицарська» вежа, котра використовується як оглядовий майданчик для відвідувачів, у Північно-східному корпусі відкрито експозиційні зали: «Український традиційний одяг подолян в обрядах та звичаях» та «Творчість українських художників і скульпторів другої половини ХХ століття»; в західному пристінному «Каретному» корпусі 4 жовтня 2008 р. відкрито «Музей пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 рр. на Хмельниччині».
Музейні фонди налічують 5859 одиниць та представляють історію краю від найдавніших часів до сьогодення.
Варто побачити: колекцію храмових ікон XIX – початку XX ст., гончарних виробів меджибізьких майстрів, археологічну колекцію, створену за матеріалами археологічних досліджень фортеці та «Замку Ракочі» (XVI ст.), музейну експозицію, присвячену Голодомору 1932 – 1933 рр. на Хмельниччині, діючу замкову церкву(XVI ст.) На території містечка знаходяться старий єврейський некрополь, де захоронено засновника хасидизму Ісраєль Баал Шем Това, Святотроїцький костел(XVIІ ст.) , Торгові ряди (XVI ст.) та міська забудова кінця ХІХ ст.
31530, смт. Меджибіж, вул. Жовтнева, 1, Летичівський район, Хмельницька область
(03857) 97-123, факс (03857) 97-130, Email: vmedzhibozh@ic.km.ua
Заповідник працює з 9.00 до 18.15. Музеї не працюють у понеділок.
Вартість квитків: для дорослих – 14 грн., для студентів та учнів – 7 грн. Дні безкоштовного відвідування: 9 і 18 травня, 1 і 28 червня, 24 серпня.
Джерело http://mezhibozh.com
Леви, єдинороги та ведмеді
(Що означають давні барельєфи?)
Чи не найцікавішими історичними пам’ятками Городоччини є старі єврейські цвинтарі. Найдавніший із них у Сатанові. Деякі поховання там датуються ще початком XVI століття. Городоцьке теж цікаве, але не таке старе – там найстаріші надгробки (еврейською – мацева, мацейвос, мацевот) датовані "лише" XVIII cт.
Єврейські мацевот цікаві не тільки своїм поважним віком, але й високохудожнім різбленням по каменю. Особливо красиві надгробки XVII-XVIII ст – на цей час випадає пік розквіту різблярського мистецтва. Пізніше йде занепад.
На жаль, атор цих рядків (українець), хоч і розбирається в юдаїці краще середньостатистичного денаціоналізованого єврея, але, на жаль, великим спецом не є. Тож подана інформація базується на прочитаній історичній літературі, та на консультаціях найбільшого спеца у цій галузі Бориса Хаймовича. Зрозуміло, що по текстах, в силу вище названого, нічого сказати не можу, зупинюся лише на символіці барельєфів, які прикрашають мацевот. Думаю, це буде цікаво усім небайдужим до істрії нашого краю, адже це традіції та культура народу, який віками жив поруч з нами.
Леви та єдинороги
Лев – чи не найпопулярніше зображення. Нічого дивного. Адже в юдейській традиції саме ця тварина уособлює єврейський народ. Лев – символ коліна Іегуди. Леви зустрічаються, як самі собою (поодинці та парами), так і у поєдинку з єдинорогом. Поєдинок лева з єдинорогом дуже поширений сюжет в єврейському мистецтві. Такі сюжети прикрашали давні манускрипти, використовувалися у розписі синагог тощо.
Бій лева та єдинорога
Бій лева та єдинорога. Барельеф на надгробку (Сатанів) та фрагмент розпису Ходорівської синагоги.
В одному з мідрашів розповідається, як Давид (тоді ще не цар) став свідком бійки лева та единорога. Давид пас отару овець і випадково заліз на спину велетенському єдинорогу – він прийняв його за звичайну гору. Коли єдиноріг звівся на ноги, пастух опинився аж на небі, де й почав молити Господа, аби той повернув його на землю. Бог його почув та послав лева. Після бійки лев примусив єдинорога знову лягти. Це, власне, сама легенда.
В еврейській традиції поєдинок лева та єдинорога символізує приход Мошиаха – Месії.
Леви на єврейських надгробках
Леви. Барельефи на надгробках (Городок)
Лев є символом коліна Ієгуди, а єдиноріг символізував коліна Ефраїма. Коліно Ієгуди правило в Південному царстві де знаходився Єрусалим та Храм. Ця країна називалася «Ієгуда» або ж Іудея. Півнчне царство носило назву Ізраїль. Ці царства, як завжди це буває, - ворогували. Верх взяли «південці». Вони розгромили північних конкурентів, а десять колін Північного царства розігнали. Тепер ці десять «північних» колін вважаються «загубленими».
Боротьба лева та єдинорога на барельєфах нагадує про ту давню війну та натякає про майбутній прихід Мошиаха, після якого протистояння закінчиться, 10 «загублених» колін знайдуться і весь єврейський народ знову об’єднається.
А ще лева зображували на могилах людей, що мали ім’я Лейба (Лев)
Птахи
Дуже часто на барельєфах трапляється зображення птахів. У першу чергу орлів. Орел в єврейській міфології символізує Господа. Як одноголовий, так і двоголовий. Двоголовий єврейський орел немає нічого спільного ні з російським, ні з австрійським, ні з албанським (всі перелічені є «нащадками» Візантійського орла). Єврейський двоголовий орел – це теж уособлення Господа. Дві його голови відповідають дуалістичній суті Бога - це Суд та, одночасно, Милосердя, Суворість та, одночасно, Любов.
орли на єврейських надгробках
Двоголовий орел на мацеві в Городку, та в Ходорівській синагозі. "Городоцький" тримає за шиї лелек-"хасида". Там ж видно руки, що благословляють (символ когенів). Зліва від них, на обідку стели, видно ще й якусь пташку.
Орел, який клює зайця означає Страх Божий, та невідворотність Долі. Цей сюжет зустрічається на надгробках у Сатанові. На фото вміщено й розпис з дерев’ної Ходорівської синагоги, де двоголовий орел тримає в руках зайців. Тут, як і у Сатанові, боязкі зайці символізують богобоязкість, страх перед Господом. Є схожий сюжет і на надгробку в Городку. Правда, в Городку орел-Господь тримає не зайців, а лелек. Але суть - така ж. Лелека (еврейською "хасида") - натяк на "хасид" - праведний, богобоязкий.
Зустрічається на надгробках і журавель, який клює змію. Це символізує невідворотну кару зла та те, що добрі якості похованого переважали над поганими.
орли на єврейських надгробках
Птахи, вирізблені на мацевах (всі - Городок)
Дуже часто на надгробках зустрічаються невеличкі співочі пташки та голуби. Пташки та п’ятисвічники зображують на жіночих могилах. Символіка проста: пташка – це хранителка домашнього гніздечка. Пятисвічник це символ жіночого благочестя – в обов’язок жінки входило запалювання свічок менори в шабат та на свята... Пташку вірізали також на надгробках де була похована Фейга (Ціппора) - тобто Пташка. Голуба зображували на надгробках людей з іменем Іона (голуб). На могилах молодих дівчат часто вирізали замість пташки лань.
Інші тварини
Досить типовим зображенням на надгробках є олень. Його вирізали на пам’ятниках людям, що носили досить поширене ім’я Герш або Цві (Олень). Ведмедів зображують на могилах людей з іменами Бер, або Дов - Ведмідь (до речі, головний рабин України Яків Дов-Блайх).
Олень
Олень чи лань (Городок)
Зустрічається два типи «ведмежих» сюжетів. Найпоширеніший – два ведмеді несуть грона винограду. В Сатанові є 2 таких надгробки. Вони розташовані поруч – очевидно там поховані родичі. В Городку – один. Ведмеді з виноградом - біблійні розвідники, які повертаються до єврейського народу в пустелю з доброю звісткою про родючість Ханаанської землі. Виноград – символ родючості. Також, це може означати й Божий Суд (виноград віднесений до чавил). Виноградні грона та лоза, взагалі, дуже часто використовуються у оздоблені мацевот.
Ведмеді
Ведмеді та виноград. 1. - Городок. 2. - Сатанів
В Сатанові є ще ведмедик з паростками. Це, як і боротьба лева з единорогом, натяк на пришестя ери Мошиаха. Паростки, які тварина тримає в лапах, роз’єднуються (як єврейські коліна) а потім з’єднуються у неї над головою. Правда, в Сатанові, на відміну від аналогічного зображення в Ходоровській синагозі, є лише натяк на з’єднання галузок. Ці паростки є, також, натяком на Дерево Пізнання та Дерево Життя.
Ведмеді
Ведмедик та пагони (Сатанів-Ходорів)
Є в Сатанові й зображення вовка - покійний мав ім’я Вольф (вовк). Дуже цікаве зображення слона, на надгробку Елефанта (слона). Зображення лиса та ворона, очевидно, вказує на мудрість та хитрість небіжчика.
Дуже часто зустрічається й змія – символ смерті. Наприклад змії, які жалять левів на надгробку в Городку.
Леви та змії
Леви та змії (Городок)
Про зайців в пазурах орлів вже писалося вище. В Сатанові є ще один, дуже цікавий заячий сюжет. Круглий медальйон, де по колу біжать три зайці. При цьому, на трьох зайців лише три вуха. Але кожен окремий заєць має - два. Ці зайці сиволізують трьох біблійних патріархів - Авраама, Іцхака та Яакова. Це дуже рідкісний сюжет. Такі надгробки знайдено лише у Сатанові, Смотричі та Городку. Але про Городок можна говорити лише у минулому часі. Цей надгробок, разом з понад сотнею інших, було знищено місцевою єврейською громадою, під час «прибирання» цвинтаря.
Цікаво, що у Західній християнській традиції це ж зображення символізує Святу Трійцю.
Зайці, Леви, орли, лисиця та ворон
"Заячі" сюжети з Сатанова. На другому пам'ятнику є ще й лисиця та ворон
Риб вирізали на надгробках рибалок, людей з прізвищем Фішер (рибалка) та потопельників. А от чи є риби на згаданих цвинтарях нам поки невідомо. Тим більше, що значну частина городоцьких надгробків знищили 2008-2010 рр. (Дивіться фотогалерею «Краса та варварство»)
Зайці
Сатанів. "Три зайці". Загальний вигляд мацеви та самого медальйону. В Городку такий пам'ятник знищено...
Є й фантастичні тварини. Вже згадані єдинороги зустрічаються не лише, як суперники левів, але й самі по собі. У такому випадку вони символізують високі духовні якості покійного, бо за легендами єдинороги живуть лише високо у горах.
грифони
Грифони, Городок
Часто зустрічаються й грифони – тіло лева, голова та крила орла. Грифони, переважно, символізують стражів-охоронців
Знаки належгості до роду
На надгробках когенів – нащадків священиків Ерусалимського храму, зображували руки в благословляючому жесті. Таким специфічним складанням рук жерці Храму колись благословляли народ. Коли Храм відновлять когени знову служитимуть. Часто на могилах когенів зображують ще й колони – нагадування про зруйнований Храм.
когени
Знаки когенів. Колони - символ Єрусалимського Храму. Городок
На надгробках левітів, чиїм обов’язком було допомагати когенам під час ритуального обивання рук, зображують руки під струменем води, або (і) необхідні для миття предмети – глечик для води, чашу чи миску, рушник. Серед знищених вандалами-невігласами городоцьких надгробків був один дуже оригінальний барельеф – там був рушник, на якому різбляр дуже ретельно відтворив типову українську вишивку, характерну для нашого регіону! Яскрава ілюстрація до тези про взаємне проникнення різних культур...
когени
Надгробок левіта, Сатанів.
А от шестикутна зірка (Щит Давида), яка на сьогодні є найвідомішим символом еврейства, на цвинтарях маже не зустрічається. Як суто еврейський символ вона починає використовуватися лише з другої половини ХІХ ст., коли її, у якості емблеми, почали застосовувати організації сіоністів. До того головним символом єврейства та юдаїзму була менора.