Сонце, сонечко і соняшник
Починався літній день. На листі дерев переливалися всіма фарбами веселки крапельки роси. Співали птахи, тягнулися квіти до Сонця, а над ними басовитий гудів Джміль:
- Же-ж-жарко... Йому і справді було жарко.
- Ж-ж-жорстоке Сонце, же-ж-жорстоке. Почуло Сонце і говорить:
- Щодня я промені на землю посилаю, щоб черешні швидше дозрівали, щоб пташки співали, щоб діти смуглявими ставали, а він... він мене жорстоким назвав, - образилося Сонце і сховалося за хмару. Похмуро в світі стало, квіти пелюстки скрутили, пташки замовкли, мурашки входи і виходи своїх будинків закривати почали.
- Що робити? Що робити? Як без Сонечка нам жити? - зашепотіли Дерева.
- Я тут, ось я, - сказав хтось тоненьким голоском і всі побачили маленького червонокрилого жучка, якого і справді Сонечком звали.
- А ти можеш землю зігрівати? - запитали Дерева.
- Ні.
- А можеш так зробити, щоб черешні достигли?
- А, щоб діти загоряли?
- І цього не умію, - зітхнуло Сонечко.
- Я лише тлю знищую, кліщів павутинових і інших дрібних шкідників.
- І за це тобі, Сонечко, спасибі, - поклонилися Дерева і знову зашепотіли:
- Що робити? Що робити? Як без Сонечка нам жити?
- Може, я зумію допомогти? - запитав Соняшник. Він теж був на Сонце схожий: кругла голівка в помаранчевих променях.
- А ти можеш землю зігрівати? - запитали Дерева.
- Ні.
- А зробити так, щоб черешні достигли?
- Ні. Не можу...
- А щоб діти загоряли?
- І цього не вмію, - тихо мовив Соняшник, - я лише насінням людей годую.
- Це ж добре! Спасибі тобі, Соняшник, - поклонилися Дерева. А Джміль знову гудів:
- Же-ж-шкода, квіти пелюстки, скрутили, же-ж-шкода.
- Шкода! - обурилися Дерева. - А хто Сонце образив, хто його жорстоким назвав? Все ти, все ти, Джміль! Вони так розхвилювалися, так розгойдалися, що вітер піднявся, злякався Джміль, почав в Сонця пробачення просити:
- Ж-ж-жити без тебе не можна, пробач мене, пробач. Виглянуло Сонце із-за хмари, посміхнулося привітно. Зраділи дерева, пташки защебетали, квіточки розкрилися, а Джміль над ними гудів:
- Же-ж-жарко.., але не дуже, але не дуже...