Бабусині казки

Сонце, сонечко і соняшник

 

Починався літній день. На листі дерев переливалися всіма фарбами веселки крапельки роси. Співали птахи, тягнулися квіти до Сонця, а над ними басовитий гудів Джміль:

- Же-ж-жарко... Йому і справді було жарко.

- Ж-ж-жорстоке Сонце, же-ж-жорстоке. Почуло Сонце і говорить:

- Щодня я промені на землю посилаю, щоб черешні швидше дозрівали, щоб пташки співали, щоб діти смуглявими ставали, а він... він мене жорстоким назвав, - образилося Сонце і сховалося за хмару. Похмуро в світі стало, квіти пелюстки скрутили, пташки замовкли, мурашки входи і виходи своїх будинків закривати почали.

- Що робити? Що робити? Як без Сонечка нам жити? - зашепотіли Дерева.

- Я тут, ось я, - сказав хтось тоненьким голоском і всі побачили маленького червонокрилого жучка, якого і справді Сонечком звали.

- А ти можеш землю зігрівати? - запитали Дерева.

- Ні.

- А можеш так зробити, щоб черешні достигли?

- А, щоб діти загоряли?

- І цього не умію, - зітхнуло Сонечко.

- Я лише тлю знищую, кліщів павутинових і інших дрібних шкідників.

- І за це тобі, Сонечко, спасибі, - поклонилися Дерева і знову зашепотіли:

- Що робити? Що робити? Як без Сонечка нам жити?

- Може, я зумію допомогти? - запитав Соняшник. Він теж був на Сонце схожий: кругла голівка в помаранчевих променях.

- А ти можеш землю зігрівати? - запитали Дерева.

- Ні.

- А зробити так, щоб черешні достигли?

- Ні. Не можу...

- А щоб діти загоряли?

- І цього не вмію, - тихо мовив Соняшник, - я лише насінням людей годую.

- Це ж добре! Спасибі тобі, Соняшник, - поклонилися Дерева. А Джміль знову гудів:

- Же-ж-шкода, квіти пелюстки, скрутили, же-ж-шкода.

- Шкода! - обурилися Дерева. - А хто Сонце образив, хто його жорстоким назвав? Все ти, все ти, Джміль! Вони так розхвилювалися, так розгойдалися, що вітер піднявся, злякався Джміль, почав в Сонця пробачення просити:

- Ж-ж-жити без тебе не можна, пробач мене, пробач. Виглянуло Сонце із-за хмари, посміхнулося привітно. Зраділи дерева, пташки защебетали, квіточки розкрилися, а Джміль над ними гудів:

- Же-ж-жарко.., але не дуже, але не дуже...