13 грудня Апостол Андрій був братом первоверховного апостола Петра і походив з міста Віфсаїди, що в Палестині.
З юних років він надавав перевагу духовним, вічним цінностям і тому коли почув проповідь Іоана Хрестителя про покаяння, став його учнем. Іоан смиренно називав своє служіння лиш звісткою про прихід Того, хто стане втіленням усіх старозавітних пророцтв, усіх очікувань людства. Тому коли він, вказуючи на Ісуса, мовив: “Ось Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере!”, Андрій відразу пішов за Христом. Потім Андрій покликав свого брата Симона, якого пізніше Господь назвав Петром, тобто Скелею. Андрій став першим послідовником Ісуса Христа, тому й одержав найменування Первозваний.
Апостол Андрій, як і інші апостоли, був свідком проповіді Ісуса Христа,Його чудес, що підтверджували Його божество. Андрій бачив страждання Спасителя, Його смерть і Воскресіння.
Сповнений благодаті Духа Святого, після П’ятидесятниці апостол Андрій здійснив три великі проповідницькі подорожі з Єрусалиму, звіщаючи Слово Боже в багатьох країнах Європи та Азії.Шлях поширення добра — це шлях страждань, адже воно завжди стикається зі злом. Слово Боже говорить: “Христос постраждав за нас і залишив нам приклад, щоб пішли ми слідами Його.” Апостол Андрій вповні наслідував цей приклад. Він був розіп’ятий на Хресті за проповідь Євангельської звістки.Трапилось це в грецькому місті Патрах 13 грудня 70-го року по Різдві Христовім.
Найдавніші літописи твердять, що апостол Андрій під час останньої місійної подорожі, проповідуючи на берегах Чорного моря, піднімався Дніпром у Скифію, відвідав місце, де згодом постав Київ. Літописець Нестор оповідає: ”Бачите гори ці, — сказав апостол своїм учням, - на цих горах засяє благодать Божа, і буде великий город і багато церков буде споруджено.” Там апостол встановив Хрест.
Віддавна окремі вчені виступали проти правдивості цього літописного оповідання. Дуже воно схоже на пізнішу вставку до літопису. Та й, мовляв, чи був сенс апостолу підійматись у малозаселені гори біля Дніпра?
Літописне оповідання про апостола Андрія, можливо, й пізніша вставка до найдавнішого літопису, яких тут немало, але, прикрашене в подробицях, воно має реальну історичну основу. Важливі свідчення цього зібрані Грецькою Церквою, яка віддавна вела суперництво за авторитет з Римською. На противагу відомостям про заснування Західної Церкви апостолом Петром греки пильно досліджували біографію свого основоположника апостола Андрія. Ці дослідження в один голос свідчать, що апостол Андрій проповідував Євангеліє і в далекій варварській Скифії. Найперше про це згадує батько церковної історії, єпископ Євсевій Памфил (помер у 340 році). Цікавим є також оповідання ченця Епіфанія, який повідомляє, що апостол Андрій під час своєї третьої подорожі обійшов східне та північне побережжя Чорного моря. Епіфаній твердить, що він сам побував у цих місцях і скрізь вислуховував місцеві оповідання про ап. Андрія, на власні очі бачив церкви, хрести, образи св. Андрія, скрізь він розпитував, зібрав і записав імена учнів Андрія, що були першими єпископами церков, які заснував апостол.
Є відомості про найперших українських святих-мучеників Інна, Рима і Пінна, яких ми згадуємо 20 січня. Вони були учнями ап. Андрія, родом із Скифії і навчали та охрещували скифів. Але правитель варварів схопив їх і замордував, обливши на морозі водою. Літопис говорить, що була люта зима і “річки позамерзали так, що ними їздили.” А це, безумовно, могло бути десь далі на північ.
Все це говорить про те, що апостола Андрія справді можна вважати садівничим християнства в Україні. Апостол Андрій, безумовно, був і проповідував на нашій землі, можливо, що і плив нашим Дніпром. Можна сумніватися, чи підіймався він так високо, чи справді побував у Києві.Хоча це цілком вірогідно. Але для визнання Церкви Української Церквою Первозваною досить і того, що апостол Андрій дійсно був на Українській землі і навчав наших предків Слова Божого. Цілком можливо, що вже від часу апостола Андрія християнство ніколи не переводилося в нас, а постійно мало більше чи менше число своїх прихильників аж до офіційного охрещення в 988 році України — Руси князем Володимиром.
Надіслав Андрій Крисюк з посиланням на
Андрій і Наталія Ротченкови,
викладачі Центру християнського виховання дітей та молоді
при Волинській духовній семінарії,
газета “Волинь” № 132 від 13 грудня 2003 року
Коментарі
З пошти сайту від 6 жовтня 2008 р.
Доброго дня!
Найперше хочу подяківати авторам за класний сайт - спасибі, люди, за Вашу працю!
І хотів би зауважити, що знайшов у Вас розповсюджену нині, але тим не менш прикру помилку: "Див. розповідь Віки про власний досвід у гаданні на Андрія." В сучасній українській (як правило, розмовній; хоча і преса не вельми розбірлива) мові слово "гадання" справді вживають в значенні "ворожіння", але це не є правильно. Гадати - означає процес мислення, перебирання варіантів ("...думали-гадали, як написати..."). Ворожіння ж є народним обрядом, мета якого - у магічний спосіб довідатись про майбутнє, про невідоме, що не може бути пізнане раціональним шляхом. Вживання слова гадати замість ворожити - груба калько з російської. Як не дивно, навіть випускники (частіше - випускниці) філологічних факультетів так помиляються...
Ще раз дякую Вам за КЛАСНИЙ ресурс! Успіху Вам!
Андрій
Наша відповідь
Дякуємо Вам за теплі слова і за цінне зауваження. Щодо проблеми гадання-ворожіння, можемо з Вами погодитись, але процитуємо з "Великого тлумачного словника української мови":
ГАДАТИ1, -аю, -аєш, недок. 1. про кого – що і без додатка. Думати, розмірковувати. // Мріяти. 2. перев. із спол. що. Мати думку, міркування з якого-небудь приводу; вважати. // Передбачати, припускати. 3. з інфін. Мати намір що-небудь робити. // Сподіватися.
ГАДАТИ2, -аю, -аєш, недок. Ворожити.
Тому ми зберігаємо в тексті репортажу авторський варіант, але дозволили собі виправити на "Ворожіння" у посиланнях на репортаж і в заголовку. Якщо найближчим часом перетнемось з авторкою, запитаємо в неї дозволу виправити і в тексті.