Туристичні родзинки

Місто Белз

Белз - тисячолітнє місто, відоме з часів Ярослава Мудрого (1030 р.). Розташоване на кордоні Польщі, поблизу Червонограда. Був столицею Белзського князівства, ввійшовши згодом до Галицько-Волинської держави.

 

Збереглись рештки оборонних валів княжої пори. За легендою, тут впродовж тривалого часу зберігалась написана євангелістом Лукою чудотворна ікона Божої Матері, сьогодні відома як Ченстохівська „Чорна Мадонна” (перевезена у XIV ст. до Ченстохівського монастиря у Польщі). Збереглась оборонна вежа (1606 р.), дерев’яна П’ятницька церква (XVII ст.), Домініканський монастир (1653 р.) з Миколаївським костелом і келіями, Ратуша на Ринковій площі, рештки Великої синагоги, кілька старих маєтків.

Місто Броди

Місто відоме з часів Київської Русі, перша згадка – 1096 р. До другої половини XVIII ст. належало польським магнатам. В кінці 80-х років XVI ст. споруджено замок. Збереглись каземати, що формують основу укріплень.

 

Юріївська церква XVII ст., реставрована в 1867 р., є видатною пам’яткою галицької народної архітектури. Синагога побудована в 1742 р. на місці колишньої дерев’яної. 17-22 липня 1944 р. тут відбувся бій української дивізії "Галичина" з військами Червоної армії. Більше 3 тис. українських воїнів прорвалось з облоги біля сіл Княже і Почапи. В бою загинуло кілька тисяч українців з обох сторін.

Місто Городок

Городок виник в часи Київської Русі і відомий з 1213 р. як місто Галицько-Волинського князівства. Раніше називався Городок Ягеллонський. Був ареною битв в часи Визвольної війни 1648—1654 рр. під проводом Богдана Хмельницького. Збереглась одно-двоповерхова забудова старого центру, міська ратуша, церква Благовіщення (1633 р.), дерев’яна церква Іоана Хрестителя (1755 р.) з дзвіницею, костел (XV-XVIII ст.), млин (XVI ст.).


Замки «Золотої підкови» (Авторська стаття)

Чи торкались ви коли-небудь 400-літньої липи, під якою спочивав сам Богдан Хмельницький у часи облоги Підгорецького замку? А чи чули поклик душі, що ніяк не знаходить спокою від нещасливого кохання у болотах Олеського замку? А можливо, пробували загадувати бажання біля кам’яних велетнів Золочівського замку? А раптом купались у теплому озері біля стін барокової фортеці Свірзького замку?..

Можна тільки спробувати здогадатися, скількома таємницями та загадками дихають ці просочені історією видатні споруди…

 

Місто Золочів славиться своїм неповторним шедевром оборонної архітектури – Золочівським замком, спорудженим у стилі бароко у XVI – XVII ст. на зразок цитаделі з бастіонами. Розташований у південно-східній частині міста на горбі Купинка. У XVII - XVIII століттях замок належав Собеським і Радзивіллам.

Неодноразово головні вороги Польщі – татари і турки, марно намагались захопити замок. Але у 1672 році турецька армія під проводом паші Капудана, після шестиденної облоги, все ж здобула і зруйнувала цитадель. Тогочасний власник замку Ян Собєський (який у 1674 році став королем Яном ІІІ, майбутнім переможцем турків під Віднем та автором "Вічного миру" з Росією), використовуючи дармову силу полонених турків і татар, за кілька років відбудував фортецю, зробивши її ще потужнішою. І вже 1675 року замок, що вже мав статус королівського, відбив напад татарської армії Аджі-Гірея.

У першій половині 17 столітті в Золочеві на місці старого дерев’яного замку було збудовано новий, який оточували потужні земляні вали, обкладені каменем, з бастіонами на кутах та pови з водою. Замок збудований за проектом невідомого італійського архітектора на кошти Якуба Собєського у 1634 році, як оборонна фортеця. У дворі замку є два палаци. Більший з них має назву Великого палацу, а навпроти виїзної вежі споруджений Китайський палацик – унікальна пам’ятка архітектури. Таких палациків нараховується лише три в Європі (Сан-Сусі, Петергоф, Золочів). Палац має вигляд двоповерхової шпилястої ротонди з одноповерховими бічними прибудовами.

Історія замку цікава і багата на історичні та романтичні пригоди. Кам'яним гігантом стоїть замок на зелених пагорбах Золочева, гармонійно вписуючись у панораму міста. Та що там вписується, - він своєю холодною красою та середньовічним спокоєм творить, надаючи їй оригінального шарму.

Китайський палацик

Чотири сторожеві башти, що простягаються, як руки велетня з каміння, в усіх напрямках: західному і східному, північному та південному, дозволяють бачити всіх і все. Відвідавши одну з башт, перед вами, як на долоні, відкриється неповторний краєвид. На кожній башті він різний, як і самі сторони горизонту. Стоячи на вершині муру, ви подумками переноситесь в той час, коли все навколо було іншим...

У 1801 році граф Лукаш Комарницький, який став новим власником замку, здійснив реставрацію замкових споруд. Тридцять років Комарницькі володіли Золочівським замком, але в 1834 році вони продали його австрійському уряду. Австрійці спочатку перетворили замок на військові казарми, потім – на лікарню. У 1872 році неприступна в минулому фортеця стала державною в'язницею.

 

Таємничі камені

Не менше, ніж замкові споруди, відвідувачів цікавлять і таємничі камені, що лежать біля входу. Камені вкриті різьбленими тайнописами, які датуються XIV-XV століттями. Їх привезли із села Новосілки, що у Золочівському районі. Кажуть, що камені колись належали лицарському ордену тамплієрів (нібито біля Новосілок колись стояв лицарський замок) і мають магічно-містичні властивості. А ще кажуть, що камені здійснюють найзаповітніші бажання.

Перша письмова згадка про село Свірж, де сьогодні мешкають близько 800 жителів, датується 1427роком, коли жваве поселення відвідує польський король Владислав ІІ. Чому б і вам не заїхати у Свірж, місцевість якого надзвичайно лірична та мальовнича, а тому ставала неодноразово місцем кінозйомок. Головну роль, звісно, виконував сам замок, найвідоміша з них – роль монастиря у фільмі «Три мушкетери».

Свірж займав важливе стратегічне положення на шляху до Львова з небезпечного південно-східного боку. Свірзький замок розташований на високому північному обриві плато. Круті схили посилюються з півдня глибоким і широким ровом і надійно прикривають підступи до нього. Ландшафтна компонента, що є найбільшою окрасою місцевості, дуже вдало доповнена оборонними спорудами. Замок стоїть на крутосхилій горі Белз, навколо – низина болотистої заплави річки (давньоруське «бевзь» – заболочена місцевість).

 

На території замкового парку зберігся Успенський костьол, 1546 р.. що був дерев’яним в XV столітті, тепер кам’яний; пишається у ренесансному стилі. Підземний хід вів від південного боку замку до Успенського костьолу в замковому парку. Костел датується за написом на північній стіні вівтарного півкола, зліпки прикрашені ліпленням та геральдичними картушами. Ще в серединні 50 років ХХ століття в Костелі можна було розглядати фреску, на якій зображалась Марія Єгипетська, що молилась на фоні середньовічного Свіржа.

Біля в’їзду в замок справа – руїни. Це залишки оборонної вежі, ХV століття. Можливо, вона входила в комплекс укріплень. Складена вежа з каменю та цегли, в плані п’ятикутна, двоярусна з входом у західній стіні. В стінах нижнього та верхнього ярусів – стрілчасті віконні пройоми. Споруда збереглася на висоту 6 метрів.

Прямо від костелу дорога приведе до дерев’яного мосту, який колись стояв над глибоким ровом і був підйомним. Над брамою залишилися герби роду Цетнерів - їм належав замок з XVІІ ст. Олександр Цетнер, галицький каштелян, що був одружений з Анною з роду князів Замойських, розширив замок у південному напрямку і надав йому замкнутої в плані форми у вигляді чотирикутника з бічними крилами і південним корпусом з парадним в’їздом на подвір’я, цікавими ренесансними фасадами та мальовничими фронтонами. Архітектурні елементи фасадів замку подібні до фасаду Королівського арсеналу у Львові. Це наводить архітекторів на думку, що Свірзький замок і арсенал будував один будівничий.

Свірзький замок неодноразово руйнувався та перебудовувався. Протягом ХІХ століття замок належав різним власникам і жив спокійним життям. У 1907 році замок придбав граф Роберт Лямезан, який володів ним до 1939. Новий господар уміло реставрував замок, доповнив його інтер’єри творами декоративного мистецтва та родинними пам’ятками.

Під час Другої світової війни повністю згоріли дерев’яні дахи та перекриття, обладнання і багата бібліотека. Останній власник проводить реставраційні роботи в середині ХХ століття, але не завершує їх. Вже сьогодні завдяки реставрації та пристосуванню замкового комплексу під Будинок творчості Спілки архітекторів України ми бачимо Свірзький замок таким, яким він був у XVII столітті, привабливим і мальовничим центром для туристів.

Містечко Поморяни (близько 2 000 мешканців) розташовано в 27 км на південь від Золочева. Саме тут і розташований улюблений Поморянський замок славного короля Яна ІІІ Собєського, переможця турків під Віднем, національного героя Речі Посполитої.

 

Кажуть, якось молодий Ян, ще тоді просто шляхтич, поїхав на полювання в Красностав, та заблукав на зворотньому шляху. Випадок вивів його до ченця-самітника, що жив у печері поряд з Поморянами. Там майбутній король і переночував. Вранці монах розказав Яну свій сон: він побачив свого гостя з короною на голові. Через два тижня після цього Собєського було обрано польським королем. Вдячний новоспечений монарх дарує ченцю землі для майбутнього василіанського монастиря, що підтверджують документи 1665 року. Як і дарунок високохудожнього іконостасу для монастирської церкви, так часом чужий сон впливає на прив’язаність до місця.

Чи снилася корона ченцю насправді, не дізнається вже ніхто. Легенда має свої відносини з часом і простором. Проте збереглася написана в 1867 році на основі замкового архіву «Хроніка Поморянська» Броніслава Заморського. Замок тут побудували в першій половині XVI століття за наказом подільського воєводи Яна з Сієни. Будували не на пустому місці: в 1340-1350 роках магнат зі смішним прізвищем Свинка звів тут дерев’яне укріплення за наказом Казимира Великого.

А в 1619 році ці землі купив батько майбутнього короля, Якуб Собєський – і укріпив його, збудувавши нову порохівню та закупивши гармати та зброю. На той час замок із трьох боків був оточений ровом, заповненим водою із річки Золота Липа.

 

Саме за Якуба Собєського містечко поновило Магдебурзьке право з 1456 року, почало розвиватися і як торговий центр. Дотепер одна з частин поселення називається Капітанщизною або Райтарщизною: тут оселилися прибулі з Собєським воїни, з якими магнат воював під час Хотинської кампанії 1621 року. На Підзамчі ж мешкали нащадки запорожців.

Власник містечка заклав тут мурований костел (1633) і церкву (дерев'яну), наділивши їй стільки землі, скільки зміг зорати плуг за два дні (легендарні подробиці, що на казковому скелеті обростають плоттю бувальщини), заснував притулок для убогих і старців.

Після смерті Якуба Собєського замок перейшов у власність його дружини Теофілії, а вже від неї і син Ян ІІІ хазяйнує на цих землях. Звідси він веде військо в свої походи. Тут полюбляє їздити на лови і влаштовує гучні вечірки. Його кохана дружина Марисенька, француженка Марія-Казиміра, часом навідувала Поморяни, коли в короля не вистачало на це часу.

Завдяки розумному розташуванню замок кілька разів витримував затяжні облоги турецького війська. Так, у 1672 році, коли сусідній золочівський замок зруйнували яничари Магомета IV, поморянська твердиня вистояла перед численними військами. Та під час другого походу османців на Львів у 1675 році ослаблена залога замку, покинувши таємним ходом фортецю, заховалась у Свірзькій фортеці.

Залишений напризволяще замок спустошили, однак Ян ІІІ невдовзі його відбудував, не пошкодувавши 25 000 злотих. Під керівництвом військових інженерів насипаються вали, будуються високі мури. Сюди завезли турецькі гармати, захоплені під час Хотинської війни.

Щоб наполохані зайдами жителі повернулися до Поморян, король звільняє їх від податків. Тих, хто відзначилися під час оборони замку, нагороджує шляхетським статусом.

Під час Північної війни місто почергово захоплюють росіяни, поляки, шведи і конфедерати. За Радзівілів, наступних власників маєтку, фортеця горить (1771). Еразм Прушинський, що господарює тут з 1789 революційного року, розбирає три башти та північне і західне крило замку: звична практика прагматичних австро-угорських часів. Син Еразма Прушинського, Юзеф, те, що залишилося від фортеці, переобладнав під резиденцію, відновив інтер’єри, вкрив дах бляхою, на колишніх валах розбив парк та влаштував теплиці. Колекціонер живопису, він влаштував у Поморянах галерею олійних робіт видатних італійських майстрів, зібрав близько 300 рисунків найславетніших художників, в тому числі Рембрандта і Леонардо да Вінчі, колекцію медалей, печаток і монет, автографів польських королів, ікон, посуду. Впорядкування Поморянського архіву — теж його заслуга. І не його провина, що наступні власники Поморян знищили все, що так старанно збиралося. Цінності продавали за безцінок, архів замку розпорошився...

Дещиця цих скарбів зберігається у Тернопільському обласному краєзнавчому музеї… Але, на жаль, сам замок потребує допомоги.

Безумовно, найвідомішим замком Львівщини є Олеський замок. Перша письмова згадка про Олеський замок датується 1327 роком, коли він перейшов у володіння Юрія – сина мазовецького князя Тройдена і руської княжни Марії.

 

Підвищення, на якому збудували замок, було основою укріплення. Нижче, по схилу гори, кільцем проходив вал із частоколом, а далі - ще одна лінія оборони - вал з водяним ровом. Пагорб оточувала заболочена непрохідна рівнинна територія. Положення замку на кордоні Литви і Польщі зумовило постійну боротьбу за нього та часті зміни власників. З 1340 року володарем Олеської фортеці став литовський князь Любарт, а у 1366 році її відвоював польський король Казимир Великий.

Під замком, там, де є химерні скульптури і трохи далі, там де пливе невеличка річка з містком, яка нагадує болото, кажуть можна почути зітхання душі, що не може знайти спокою. Існує романтична і трагічна легенда з тих часів про нещасливе кохання молодого магната Жолкевського, котрий постійно сватався до дочки Даниловича. А той звичайно, хотів бачити свого зятя багатим і впливовим, проте Адам, на його думку, далеко не відповідав цим критеріям. Отже, якось настав той час, коли Адам Жолкевський під час гри в карти захотів отримати чітку відповідь. А коли почув відмову, то в тому ж залі покінчив із собою. Його як самогубця не ховали на цвинтарі, а просто викинули в болото, яке було біля замку.

Олеський замок відомий у польській історії ще й тим, що 1629 року тут народився онук Даниловича, майбутній король Польщі Ян ІІІ Собєський. Існує легенда про народження цього одного з найвизначніших польських королів і полководців. Він народився під час грози; на замок ще й тоді напали татари… Коли бабка повитуха поклала немовля на чорний мармуровий стіл, вдарив дуже сильний грім, стіл тріснув, і бабка оглухла. Відразу ж з'явилося пророцтво про те, що новонароджений буде незвичайною людиною… Пророцтва переслідували Собєського все життя.

1882 року Олеський замок, як державну пам'ятку, купило Товариство опіки над замком в Олеську. У свої подальшій історії замок багаторазово страждав від руйнацій: декілька пожеж і сильний 15-хвилинний землетрус 1838 року спричинили до руйнування мурів замку.

Ще одна з багатьох легенд стосується монастиря капуцинів з костелом Святого Антонія неподалік Олеського замку. Колись давно, власне на день Святого Антонія монах, чех за походженням Ян Каспер стрибнув у глибоку криницю. Він зіпсував свято тисячам прочан, що прийшли в монастир на відпуст і чудодійне зцілення. Брати по вірі були впевнені, що Бог простить йому цей гріх, адже Ян був душевнохворим. Про цей прикрий випадок навіть зроблено запис у літопису замку. Однак кажуть, що дух монаха не заспокоївся.

Народна версія цієї легенди трохи інша. Вона говорить, що при житті монах Ян був лихої слави, бо ходив до легковажних жінок. За це його замурували живцем десь між товстезними стінами, прирікши на голодну смерть. Під час реконструкції начебто знайшли його скелет, але за чиєюсь нерозумною витівкою кістки спалили. Цей переказ настільки популярний в Олеську, що його мешканці стверджують, ніби часто бачать тінь ченця під монастирськими стінами.

Може, й вам колись пощастить побачити тінь легендарного монаха, якщо ви відвідаєте чудовий Олеський замок.

Підгорецький замок або Палац в Підгірцях – пам'ятка архітектури епохи Ренесансу, що знаходиться у селі Підгірці. Будівництво замку велося протягом 1635-1640 років на замовлення коронного гетьмана Станіслава Конєцпольського, який придбав його 1633 року у Підгорецьких. У комплексі цього чудового замку розташований також Костел Воздвиження та святого Йосипа, що був побудований на замовлення Вацлава Жевуського (за деякими даними, він був автором проекту) в 1752-1766 роках, як усипальниця. Розташована на високому пагорбі будівля справляє дивовижне враження. Якби не високі фортифікаційні бастіони, комплекс нічим не нагадував би оборонної споруди. Недарма ж він мав назву Palaco in fortece. Будував його венеційський архітектор Андре дель Аква, а за помічника був французький архітектор Боплан — автор, зокрема, замку у м. Броди. Нічого подібного на той час у Європі не було, за рівнем багатства палац посідав друге місце після краківського Вавеля.

 

Підгорецький палац вражав своєю красою, у різний час його відвідували Микола ІІ, Франц Йосип, Петро І та інші правителі. Зачарований саме Підгорецьким замком, Петро І розпочав будівництво Петропавлівської фортеці, палаців у Петербурзі. Звідси він вивіз кілька скульптур, які нині можна побачити перед Літнім палацом у Пітері.

Нині в Підгірцях тривають відновлювальні та дослідницькі роботи, утім, їх потребує не лише палац, а й розташований біля нього один із перших у Європі ренесансний парк, котрий звели за участі найкращих італійських майстрів. На жаль, як і всі решта, цей замок також перебуває далеко не в найкращому стані.

... Кажуть, що один з власників замку (може, якийсь з Жевуських? Але точно не Ян Собєський) замурував в його стінах свою дружину. Живцем. Такий от був жінконенависник. Тепер щороку в день її загибелі можна почути, як плаче нещасна - якщо вийти опівночі на вали замку та гарненько прислухатися.

... Кажуть, що земля біля замку все ще ховає велетенські скарби алхіміка-Жевуського. Іноді в землі розчиняються невидимі двері, і скарбник запрошує зайти досередини скарбниці. Тільки піти за примарою ніхто чомусь так і не відважився.

... Кажуть, що вода з 22-метрового колодязя на подвір'ї замку була завжди холодною. Ну, це і не легенда ніяка... А ще кажуть, що якось один з останніх власників замку, князь Сангушко, придумав, як полегшити людям процес діставання води з такої глибини: до цієї роботи він приставив... ведмедя.

Час пливе, як ріка: хвилина за хвилиною, день за днем, рік за роком. Зникають відомі люди, стираються з людської пам'яті визначні події, цілі епохи пропадають у небуття. Але є такі місця на які, здається, час не діє. Вони підкорили час собі – стали його володарями. Проходять віки, а ці місця не змінюються – стоять, демонструючи свою велич та гордість...

 

Автор статті Ірен Файчак

Золочівський замок
В 65 кілометрах від славного Львова розташовано історичне місто Золочів, у якого, згідно з деякими документами, час заснування приблизно датується 1442 роком.

Місто багате на історичні пам’ятки та події, які й затверджені цими пам’ятками. Однією з них і, мабуть, найцікавішою, старішою та загадковішою є Золочівський замок. І досі невідомо, скільки таємниць зберігає в собі ця споруда і чи дізнаємося більше, аніж нам відомо на даний момент.

Золочівський замок

Золочівський замок. (www.nice-places.com)

Цей замок-фортеця впродовж віків відіграв немало ролей: він був і королівською резиденцією, і тюрмою, і навіть навчальним закладом. За сприянням польського державного діяча і батька майбутнього короля Речі Посполитої Якуба Собеського замок і було возведено згідно так званої «голландської» системи, яка на той час була дуже популярна.

Замок включає два палаци з відведеною каналізаційною системою, яка збереглася і до наших часів. Основний палац носить назву Великий, навпроти виїзної вежі збудовано Китайський палац.

Але, на жаль, у 40-х роках 18 сторіччя, коли фортеця почала переходити із рук до рук, поступовий занепад оборонних споруджень замку та систематичні пограбування перетворили розкішну потужну фортецю на стару споруду, знехтувану часом та людською байдужістю.

Але на сьогоднішній день глобальні реставраційні роботи в замку дають позитивні результати, і це справді радує. Нарешті жителі та гості міста будуть в змозі побачити цю історичну пам’ятку у новій «оправі».


(www.nice-places.com)

Якщо Ви надумаєте відвідати це чудове загадкове містечко, обов’язково навідайтеся до саду, який оточує старовинну фортецю. Ви не зможете не помітити два таємничих каменя, про походження яких ходить багато легенд. Справа в тому, що один із цих каменів вкрито малюнком, який нагадує переплетення двох вінків: квіткового і тернового, що символізує дві невід’ємні сторони буття – життя та смерті. Між цими вінками можна вгледіти невеличкий отвір. Існує повір’я, що якщо засунути палець у той отвір, то загадане бажання обов’язково справдиться (для матеріального бажання слід крутити палець у сторону тернового вінка, для духовного чи романтичного – у сторону квіткового).


(www.nice-places.com)

Тож треба трохи почекати. А якщо бажання не збулося, то як кажуть місцеві екскурсоводи, «То Ви, мабуть, не той палець засунули. Спробуйте ще, коли знову приїдете!»

Автор статті Клементьєва Маріанна