Бабусині казки

Два товариша

Ось кажуть люди, щоб до Юрія було сіно і у дурня; а як до Благовіщення дозимує худобина, хоч на лубку тоді її вивозь, - як би не здохла.
Ось розповім я вам.
Був в одного бідного мужика всього лише один одер, та і того він ледве-ледве до Благовіщення дотяг, а на Благовіщенні ледве живого на луг дотяг. От як став одер траву щипати, трошки і видужав. Лише на ноги став - і пішов далі, від вітру шатаючись.

Йде, раптом попадається йому по дорозі кінь, великий та сильний, жодного звіра не боїться, - одер і говорить:

- Привіт, товаришу!

Глянув кінь на товариша і подумав: “Це не мені товариш”, - і відповідає:

- Доброго здоров'я!

Запитує ситий худого:

- А куди ти йдеш?

- Та так, куди ноги йдуть.

- І я туди ж, давай будемо товаришами.

- Що ж, давай! - мовив одер. Ось і пішли вони удвох. Йдуть і розмовляють, а ситий і запитує:

- Скажи мені, як тебе звати? Худий відповідає;

- Одер.

– А я - кінь, - говорить ситий. - Підемо тепер на залізний струм силу пробувати, хто сильніше виявиться.

- Підемо! - сказав тоненьким голоском одер, він рад, що хоч живим залишився. Прийшли на струм. А кінь і говорить:

- Бий, одер!

- Ні, бий ти! - говорить той. От як ударить кінь, так струм і гнеться, а як ударить одер, так вогонь і креше. Замислювався кінь: “Який він, проте, сильний - не мені товариш! Як ударю я, іскри не сиплються, а лише струм гнеться, а від нього аж іскри сиплються!”

А про те кінь і не знав, що адже одер-те підкований: господар на зиму його підкував, та і забув зняти підкови, коли на луг випустив. Ось кінь і говорить одеру:

- Підемо, товариш, ще до моря, поглянемо, хто більше води видує?

- Підемо, - сказав одер. Ось і пішли. Як дутиме кінь, так ледве риб за хвости не хватає, - аж насухо видув. А одер звісив голову у воду, язика висунув, - ледве живий, а щука і подумала, що це м'ясо, і цап його за язик, а одер клац її зубами і говорить коню:

- Що, товариш, зловив що-небудь?

- Ні.

- А я зловив! Глянув кінь на одру, злякався, що тримає одер в зубах таку величезну щуку, і говорить:

- Підемо, товариш, варити, тепер є що! - А сам лише голову почухав, та на одру поглядає і думає: “Ось якого біса собі на біду знайшов!” Розклали вогнище, щоб рибу варити. А кінь і говорить:

- Ти, товариш, тут біля багаття посидь, а я дрів принесу!

- Що ж, гаразд! - сказав одер, та і сів, голову похнюпивши: сказано - ось-ось йому подихати. А сорока і подумала, що він неживий, цап його за язик, а одер клац зубами - і тримає в роті. Приходить кінь, а одер запитує:

- Ну що, товариш, зловив що-небудь?

- Ні, - відповідає кінь.

- А я зловив! - говорить одер. Дивиться кінь, і справді тримає одер в зубах сороку. Здивувався кінь, говорить:

- А де ж ти, товариш, сороку узяв?

- Е-е, товаришу, - сказав одер, - я в піднебессі літав, ось і зловив.

Сильно зажурився кінь і говорить про себе: “Е-е, це не мені товариш; коли він ловить в морі рибу, а в піднебессі птицю, то куди вже мені з ним змагатися! Хоч я і сильний, дуби викоріняю, а рибу і птицю в морі не зловлю!” Так думав про себе кінь і став роздумувати, як би це йому від одру втекти.

Обдумавши, говорить кінь: - Ти, товаришу, вари, а я піду, може дрівець принесу.

- Гаразд! - погодився одер.

Обійшов кінь, та довкруги, і ну бігти у всю прудкість, біжить, озирається і говорить:

- Щоб тебе нечиста сила забрала! Ти не по моїх силах, скоріше б від тебе утекти! Ось біжить кінь, а назустріч ньому вовк. Говорить вовк:

- Привіт, кінь!

- Привіт, вовк! - сказав кінь і таким боязливим голосом. -Ты вже краще мовчи.

- Та что''там таке, розкажи?- запитує вовк коня.

- А ось що! - почав розповідати кінь. - Зустрівся я з товаришем, хотів було з ним побрататися, ну і пішли ми силу пробувати, хто посильніший. Так от, що ти думаєш? Як ударю я - залізний струм гнеться, а як ударить він - так іскри і сиплються. Пішли до моря воду здувати, - як дихну я, то аж насухо, а він і рибу зловив. Пішли рибу варити, і що ж ти думаєш? Поки я приніс дрів, а він вже сороку зловив! Ось і бачу я, що не по моїх він силам, і давай я від нього тягу.

- А як його звати? - запитав вовк у коня.

- Одер, - сказав кінь.

- Е, та таких-то я підголювати умію, - сказав вовк, - лише покажи мені, де він.

- Е, немає! - сказав кінь. - Я туди тебе не поведу; ось підіймемося на дуб, тоді покажу; онде, під курганом, в долині вогнище горить, це мій товариш одер його розкладає. Поглянув вовк, так весь і затрясся, говорить:

- Ти, кінь, сиди тут та поглядай, а я піду і тобі шкуру на чоботи притягну, щоб ти нікого не боявся і нам би довірявся: таких бродяг підголювати вміємо.

Ось пішов вовк до одеру і як схопив його за хвіст, так шкуру до голови і зідрав і коню подарував. Залишився кінь один, а одер так і пропав ні за що ні про що. Ось вам і казка, а мені бубликів в'язка.

Обновлено