Сліпий кінь
Жив один чоловік. І був у нього гарний кінь, який служив йому вірою і правдою. Якось на цього чоловіка у лісі напали розбійники, коли той повертався вночі з міста. Вбили б його, якби не вірний кінь. Став кінь бігти і врятував хазяїна від розбійників.
Зрадів чоловік, і сказав, що ніколи свого коня не забуде, що до самої смерті кінь буде жити в нього. Але одна справа – сказати, інша – зробити. З роками чоловік забув свою обіцянку. І коли кінь захворів, він прогнав його і закрив за ним ворота.
А кінь той був уже сліпий і не знав, що його вигнали. Він чекав, що хазяїн відкриє ворота і впустить його. Та коли зрозумів у чому справа, то пішов геть, сподіваючись знайти собі якусь соломину перекусити.
Але була зима і нічого їстівного на вулиці не було. Підійшов кінь до стовпа із дзвоником та й почав жувати шнурок. В тому селі була звичка, коли кому потрібна була допомога він брав і дзвонив у дзвоник. Коли кінь гриз шнурок, то дзвонив на все село.
Прибігли люди і побачили коня. Прийшов і хазяїн коня. І так йому страшно стало, що його кінь просить про допомогу. Жаль йому стало коня. Забрав його, та вже більше не виганяв з дому, доглядів до смерті.
А навколо того стовпа на камені вирізали образ, як кінь у дзвоник дзвонить, щоб люди знали, що треба жаліти не тільки людей, але і тварин.