День сміху
1 квітня. Якось навіть трохи соромно називати дату, бо свято може й більш відоме саме по даті.
Походження свята
На думку деяких дослідників, традиція жартувати 1 квітня походить ще від античного фестивалю Деметрія, який відбувався на початку квітня, і в основі якого лежала легенда про викрадення богом підземного світу Аїдом доньки богині Деметри – Прозерпіни. Пошуки доньки ні до чого не призвели – адже її крики були лише обманною луною.
Ще одна гіпотеза пов'язує святкування Дня сміху з весняним рівноденням за Григоріанським календарем.
Відзначення свята за кордоном
Одразу ж після весняного рівнодення давні римляни відмічали свято на честь божества сміху (Risus). Свято це поєднувалося з різними жартівливими обманюваннями. Римський письменник Апулей, автор “Метаморфоз”, писав з цього приводу: “Забави ці, які ми кожного року влаштовуємо на честь Сміху, завжди мають які-небудь вигадки. Ми єдині з усіх народів, що умилостивляє забавами, веселощами та жартами божество, яке називається Сміхом”.
Ісландські саги також розповідають, що звичай обманювати 1 квітня існує з дуже давніх часів та введений самими асами (богами). Цей звичай поширений у Данії, Швеції, Норвегії та в багатьох інших країнах.
У давніх індійців в квітні, першому місяці їхнього року, відзначався день народження богині Сіти. На цьому святі влаштовувалися і сценічні вистави, у яких індійці жартома обманювали одне одного, намагаючись таким чином привернути до себе богиню.
Перша письмова згадка про 1 квітня як конкретний День усіх дурнів знайдена в англійській літературі й датується XVII сторіччям.
Щоправда, стверджують, що у Франції він існував із 1564 року, коли там було введено новий календар, що пересунув Новий рік із 25 березня на 1 січня. Однак минули роки, перш ніж нововведення перемогло багатовікову звичку. Чимало людей через незнання чи через консервативні погляди продовжували обмінюватися привітаннями та подарунками в останній день колись новорічних свят – 1 квітня. Інші ж тішилися над ними й називали "квітневими дурнями" або "першоквітневими рибами", бо вони легше за все ловляться на гачок. Досі французькі кондитери виставляють цього дня величезних шоколадних риб, а дітлахи намагаються прикріпити до спин товаришів паперових рибок.
У Англії та британських колоніях Григоріанський календар увели 1572 року, а в Шотландії – 1600. Результат виявився той же, що й у Франції. Тільки тут свято назвали All Fools' Day, тобто Днем усіх дурнів. Незабаром колоністи експортували цю традицію до Північної Америки та Австралії.
Найбільш популярними жартами американських школярів залишається кинутий на дорогу прив'язаний гаманець чи аркуш паперу, що чіпляється позаду з написом "Чекаю стусана". Не відстають від своїх дітей і дорослі. Мати може подати на стіл шоколадні тістечка, всередині яких суцільна вата чи торт, заповнений ганчір'ям. Ще один розіграш популярний у містах, де є зоопарки. Один співробітник мимохідь кидає іншому: "Тобі телефонувала міс Фокс або містер Леон (що означає лисиця або лев), і просили перетелефонувати тебе їм за номером...". Далі дається телефон відділу звіринця, де перебувають лисиці чи царі звірів. Довірливий співробітник дзвонить і просить служителя покликати міс Фокс. Працівник зоопарку, думаючи, що над ним жартують, намагається відповісти якомога дотепніше, чим викликає обурення того, хто телефонує. Такий діалог може тривати досить довго, доки обидві сторони не усвідомлять, яка сьогодні дата.
День сміху святкується зараз у всьому світі, але ніде не є вихідним. У США його називають "святом серця, а не держави". До речі, професор Стенлі Теп із інституту здоров'я в Окхерсті (Каліфорнія), стверджує: "30 хвилин сміху на день дозволяють пацієнтові, котрий переніс інфаркт міокарду, уникнути повторного нападу в найнебезпечніший період – перші півроку після нападу, – і потім жити повноцінним життям. Здоровим же людям ця кількість сміху подовжує життя на роки, іноді на десятиріччя".
У німців здавна існує звичай посилати кого-небудь, найчастіше дитину, за тим, чого не можна принести. Цей жарт називається in den Aprill schicken – “посилати кого-небудь у квітень” (обманювати), а той, кого обманюють, одержав назву Aprilnarr (переклад той же, що й з англійської). Існує думка, що цей жарт у англійців та німців з’явився як наслідування одному з епізодів Святого Письма, сценічне зображення якого існувало у середньовіччі. Зокрема, навесні, напередодні Великодня, зображували, як водили Ісуса Христа від Каяфи до Пилата, а від Пилата – до Ірода. Це дало підставу для виникнення німецької приповідки: Jemanden vom Pilatus zum Herodes schicken – тобто “посилати кого-небудь даремно”.
У чехів і словаків теж існує вираз: Poslati koho z Aprilem. Цей же звичай відомий також у Польщі та Литві під назвою Primaprilis. Є підстави вважати, що прийшов цей звичай до Європи від римлян разом з самою назвою місяця – “апріль” і що він був частиною якогось таємничого язичницького звичаю під час святкування.
1 квітня в Україні
Як припускають науковці, до нас це свято прийшло з Німеччини, імовірно, на початку XVIII ст. Його називали ще брехливим днем або Марією-брехухою – одним із народних прізвиськ Марії Єгипетської – святої VI ст., день вшанування якої за старим стилем збігається з 1 квітня.
Джерело: Вікіпедія з посиланнями на:
- В.І. і В.В.Дригалкіни. День за днем. Календар-довідник народних і релігійних свят. – К., 2003
- Наталія Матвєєва, Андрій Голобородько. Святі і свята України. - К., 1995
- Алла Феофанова. 1 квітня – свято серця та сміху. - День, №60, 1.04.1998
З власного досвіду
Розкажу вам кілька історій про першоквітневі розіграші власного, так би мовити, виготовлення.
2005 рік
Першого квітня дзвоню я рідному брату (якого люблю і не обманюю; ну майже не обманюю, ото хіба на 1 квітня) на мобільний телефон і кажу, що треба ж трохи народ подурити. Придумали ми таке. Я послав йому e-mail'ом невеличкий список номерів телефонів моїх знайомих з іменами і типовими звертаннями, він так само прислав для мене. Далі брат зі свого телефону порозсилав СМС-ки моїм знайомим від мого імені, буцім-то в мене змінився номер телефону і ото я цей новий номер і сповіщаю. Я так сам порозсилав СМС-ки братовим знайомим. Робилось це 1-го квітня і я, чесно кажучи, не cподівався на успіх. Але результат перевершив всі очікування, бо повелися з восьми чи десяти осіб всі, крім, хіба-що, одного. Ну кілька людей в той же день подзвонили, перепитали, посміялись, але деякі наслідки проявлялись ще через трива-а-а-алий час. Про найцікавіше розкажу.
Днів за 5-7 після 1-го квітня дзвонить до мене на роботу по міському телефону моя власна жінка (тоді ще вона була мені жінкою :)) і питає, чого це вона дізнається про зміну мною номера "з третіх рук"? Мені довелось подумати зо дві хвилини, перш ніж я допер як то все вийшло. До числа наших з братом жертв увійшов мій черкаський знайомий – Коля. От він і просвітив по ICQ мою жінку.
А рекордно по тривалості цей розіграш відригується поки-що братовій кумі. Коли вона отримала відповідну СМС-ку (а вона ж знала номери телефонів і братів, і мій; так що їй гріх було не запідозрити обману!), вона поміняла записи в пам'яті свого телефона і далі періодично присилала мені повідомлення на братове ім'я. Востаннє це сталося 20 січня наступного року!
2006 рік
Не обійшовся без розіграшів і 2006-й рік. Розкажу про свій власний день у більш-менш хронологічному порядку.
Раннього ранку я обманув рідну маму, запевнивши, що потікла нова морозильна камера. Така інформація її мало не позбавила свідомості, а я, врешті, мало не заробив від неї по писку. :) Люблю свою маму.
Прийшовши на роботу (а в цей суботній день мені довелось працювати, хоч я, власне, і не нарікаю, бо робочий день 1 квітня надає додаткові можливості для розіграшів), я перш за все вивісив на дверях кабінету оголошення приблизно такого змісту: "Зіпсувався замок. Вхід через підсобку". Дехто вірив. Більшість, як виявилось, просто не читають нічого, що написано на дверях.
Наступний розіграш родився цілком спонтанно і то мій колега просто змусив його обманути. Дзвонить телефон. Підкреслю, що то був міський телефон! "Олег, ви не могли б мене сьогодні замінити?" - "Е-е-е... Ні, - кажу, - не можу. Я не на роботі." - "І що, й не будете?" - "Буду, але ще не скоро". Яскравий приклад згубного впливу мобільних телефонів на молодь. :) Він незабаром припер на роботу. Ще щось пробував запевняти, буцім-то він таки мені не повірив. :)
Далі на черзі була спроба братової дружини, Зоряни, обдурити мене. Вона прислала СМС-ку "Привіт, Олег! Мирослав просив передзвонити." Ага! Якраз-таки! Я їй відповів: "Привіт. Не можу, грошей нема на рахунку.:-(".
Потім я хотів познущатися над одним з тих, над ким вже знущався минулого року. Сергієм його звати. Хотів запронувати йому стати одним з розігруючих, щоб він переслав мені штук 5 СМС-ок обманного змісту, щоб я їх, ніби-то, переслав його знайомим. Хоч насправді я нічого пересилати не збирався. Але він, здається, просто не зрозумів, що я від нього хочу. :) Ну, будемо вважати, що не повівся.
Далі ми з однією моєю знайомою, назвемо її Юлею, вирішили перевірити, як про мене турбується мій брат (а він зараз у Харкові). На моє прохання Юля дзвонить брату з мого телефона і каже: "Доброго дня. Ото їхала в маршрутці і знайшла телефон, якого якась роззява там забула. Протягом години-півтори власник телефона не здогадався подзвонити на свій номер. А ваш номер міститься у розділі "Сім'я", тож я й подумала, що ви можете передати власнику, що треба б його якось у мене забрати. На рахунку тут зовсім мало грошей. Так що або ви шукайте власника, або самі придумайте щось краще і подзвоніть мені". Ну говорили вони все ж досить таки довго. Не вламувався ніяк мій братик. Потім ми ще довго чекали його дзвінка, але безуспішно. Я аж став нарікати на брата, мовляв, не турбується він зовсім про мене, не хоче посприяти поверненню телефона.:)
Брат подзвонив наступного дня. Ну там я вже розказав, що й до чого. Він ще сповістив, що направляв до мене додому одного знайомого, Юра його звати, ніби-то я просив зайти. Той знайомий справді заходив, мене, правда, тоді не було. Ще 2-го квітня я дізнався, що братова дружина посилала таку саму СМС-ку братовому шефу, і той купився, зателефонував брату. Ну а сам після цього обманув ще одного нашого спільного знайомого, запросивши разом піти в лазню (а вони й справді по суботах це часто практикують).
Найближчими днями плануємо опитати своїх знайомих, як вони відсвяткували 1 квітня, і розповімо тут.
А ось про що я довідався вже 9 квітня, коли брат повернувся з Харкова.
Братова дружина, виявляється, посилала такі обманні СМС-ки не лише мені і братовому шефу, але й ще цілому ряду знайомих, і всі вони попередзвонювали брату. :) Один лише подзвонив увечері, бо тоді був зайнятий. Не повірив тільки я. А брата вона обманула теж непогано. Йому вона подзвонила (ще перед СМС-ками) і повідомила, що зїжджав шеф, забрав усі гроші, які ще лишались по роботі і ще скоро зателефонує, бо тоді дуже поспішав. От десь вже після того той шеф був обманутий СМС-кою і справді зателефонував брату, після чого вони обоє були порядно озадачені.
Дізнався я і продовження історії про те, як ми з Юлею пробували обманути брата. Ото після розмови він став чухати голову і думати: чи то його розігрують, чи то я справді загубив телефон. Якщо він мені подзвонить, то вийде, що повівся, а якщо не подзвонить, то я можу навіки розпрощатись з телефоном. Він вирішив піти на хитрощі. Зателефонував Сергію (про якого я вже писав вище, що я йому дзвонив і пробував розіграти) і сказав, що він має зателефонувати мені. А той каже: ага, знаю, 1 квітня, я йому СМС-ки маю скинути! Так що з Сергієм нічого у брата не вийшло. Тоді він подзвонив до нашого спільного знайомого, Юри, про якого вже йшлося вище, і каже: "Юра, там у Олега якась нова музика з'явилась, подзвони йому". Юра на те: "О, класно! Та чого вже там дзвонити, я просто зайду до нього". :) Так що і з Юрою в брата нічого не вийшло, і він махнув рукою на мене й мій телефон. :) Правду він дізнався вже наступного дня. А Юра про те, що його обдурили, довідався аж 9-го квітня.
2007 рік
2007 року 1 квітня випало на неділю і це мене аж ніяк не тішило. Бо ж у вихідний день мало кого й зустрінеш... Тому ми з братом вирішили взагалі нікого не зустрічати і поїхали кататись на велосипедах. Ну але не все було так сумно, так що розповім по порядку.
Напередодні ми з моєю дівчиною були на клубному концерті і розходились вже біля півночі. Я її посадив на таксі, а сам подався на вокзал на поїзд. Добрались ми до своїх домівок вже за північ, тобто коли було 1 квітня. Тому, вже майже лежачи в ліжку, по телефону я не зміг її не обманути, що спізнився на поїзд і тепер сиджу на вокзалі в приємному товаристві бомжуватих осіб. Ну але не дуже я наполягав на своїй версії і скоро розкрив правду.
Вранці я, як ми з братом і домовлялись, покрутив велосипедом до брата. А ще попереднього дня мені подзвонив наш спільний товариш, Андрій, і напросився в товариство на поїздку. Домовились зустрітись вже на трасі. Брат ще про це не знав. Тому коли я випер свого велосипеда на 2-й поверх до братової квартири, кажу: "Піди відкрий Андрію гараж, бо йому ліньки тягнути сюди свого велосипеда". Ну але брат – стріляний горобець, так що не повівся. Ну не можуть же всі розіграші вдаватись. :) Ну і, між іншим, після цього мені нелегко було переконати брата, що Андрій справді має намір до нас приєднатись.
Поки ми пили чай, я, як ми і домовлялись напередодні, зателефонував Андрію (розбудив його) і сказав, де й коли збиратись. Ну і для розминку попросив прихопити його з собою порожнього трилітрового бутля, бо мені ніби-то туди мають щось смачного налити в крайній точці нашої подорожі, а в мене саме такої тари нема. Ну я ще виявився милосердним, бо Андрій пропонував взяти 6-літрового. Але й так вийшло непогано, бо Андрію заради того бутля ще довелось заїхати на роботу і пер він його всю дорогу в рюкзаку на власних плечах. :)
Попили ми в брата чаю і поїхали. Поки чекали Андрія в обумовленому місці, стали крутити в руках телефони. Брат подзвонив до Тані з містечка Цумані, куди ми й прямували, і сказав, що невдовзі ми до неї приїдемо разом з її кумом Сергієм (який живе бо-зна де на Закарпатті). Ще й до Сергія зателефонував, просив того подзвонити до Тані і підтвердити братові слова. Але Сергій чоловік скромний і непомірно серйозний, так що робити це він відмовився.
А я надумав розіграти двох знайомих дівчат. Хоч вже й була майже 11-а година, обидві не схотіли брати трубку. Одній з них, Ксені, я надіслав СМС-кою прохання зателефонувати (коли прокинеться) мені або нашій спільній знайомій Оксані, котрою я для Ксені передавав диски. А друга з тих дівчат, які не схотіли брати трубку (Галя), за кілька хвилин подзвонила і каже сонним голосом: "Шо хоч?". А я їй саме минулого дня теж передав записані мною диски. Два з них в одному конверті, і що на них записано, не було видно, якщо їх не витягати. От я й кажу Галі: "Я тобі вчора помилково не ті диски віддав! Так що вали ввечері в “Майдан” (а це наш улюблений пивний клуб рок-н-рольного спрямування) і поміняй їх у діджея, бо в нього я залишив твої".
Тим часом приїхав Андрій з тим самим бутлем за спиною і ми покрутили вперед. Коли робили наступний привал, я зателефонував Юлі, з якою ми минулого року розігрували брата (див. вище). Вона мене зустріла сміхом, мовляв, "і що ж ти мені можеш сказати в Перше квітня?". Я її запевнив, що просто скучив і схотів поговорити. :) Так що тут всі лишились цілі і задоволені. :)
Далі я знахабнів і вирішив обдурити когось за чужий рахунок (власне, вже й з Галею так вийшло). Посилаю я Ірі (колега по сайту, а разом з тим і Андрієва підлегла) СМС-ку: "В тебе все-одно 3 хв. халяви, подзвони, я тебе розіграю:)". За кілька хвилин подзвонила. Я не став довго теревенити, кажу, хоче з тобою поговорити твій шеф. Андрій зразу підхопив знамено і став запевняти Іру, що вона має бути на роботі, бо ж маємо робочу неділю за післявеликодню середу. "Але, – каже, – роботи особливої нема і ми з Олегом (це я) і Мирославом (брат мій) збираємось пити пиво". Це зразу ж переконливо підтвердив мій братик, добрехавши ще там щось. Іра практично повірила, і тільки пізніше вже роздивилась календар.
Ну а ми поїхали далі. Мою пропозицію заїхати на найближчу заправку і попросити залити повні баки хлопці чогось не підтримали. :) Прикотили в Цумань. Таня нас зустрічає і каже: "А де ж мій рідний кум з сім'єю?! Я ось вже похресниці й ляльку в подарунок купила". Казала, що потім в неї зародились сумніви в братовій щирості і вона спробувала подзвонити Сергію (куму) і запитати. Той не схотів брати трубку, так само, як і його дружина. Ще один приємний для нас наслідок вдалого братового розіграшу: Таня на честь "приїзду кума" наготувала всякої смакоти мало не як на весілля. :) Ми втрьох і не поздужали те все вмолоти.
Ото аж там в Цумані (за майже 50 км. дороги) Андрій зрозумів, що дарма пер на своєму горбу бутля. І десь там прийшла СМС-ка від Ксені, з якої було ясно, що вона нічого не допетряла. А ще я подзвонив нашому спільному з братом шефу і кажу: "В тебе мій брат вже є? Я щось додзвонитись до нього не можу, дай-но йому трубку". "Нема, – каже, – а що, має бути?". "Так! Він казав, що буде тобі сьогодні звіт здавати. Ну як приїде, попроси, хай мені зателефонує". За хвилину шеф дзвонить брату: "Ну ти коли зі звітом будеш?". Брат: "Та вже сьогодні ніяк не зможу, я в Ковелі..." А ще, поки ми в Тані гостювали, подзвонила нарешті до неї її кума і дізналась про всю історію розіграшу.
Ну от, власне, і все. Як я дізнався наступного дня, Галя ввечері справді в “Майдані” вимагала в здивованого діджея свої диски.