Вінниця

Історія Вінниці

Територія була заселена ще в давні часи. Із середини X століття тут поселились племена уличів і тиверців, що входили до складу Київської Русі. Згодом цей край відійшов до Галицько-Волинського князівства. Більше ста років тут панувала Золота Орда.

На багате, хоч і ослаблене поборами монголо-татар Поділля, стали претендувати угорські, польські, литовські феодали. У 1362 литовський князь Ольгерд розбив у битві на річці Синюсі орди братів Кутлубуга, Хачибея і Дмитра. Захоплені землі Ольгерд роздав своїм племінникам: Федору, Юрію, Олександру і Костянтину Коріатовичам.

Уздовж кордонів Дикого поля брати звели замки для захисту від південних сусідів. Ці будівлі і стали основою, на якій виросло багато міст, в тому числі і Вінниця.

У 1363 році князь Костянтин Коріатович заклав дерев’яну фортецю на високій кручі, нижче впадіння в Буг його лівої притоки – річки Віннички.

Назва „Вінниця” зустрічається вже у документі 1385 року в Кракові, що підписаний королем Владиславом Ягайлом.

Є багато версій, що пояснюють назву міста. Можливо назва пішла від слова „вінниця” – винокурня. Є думка, що від старослов’янського „въно” – посаг, придане, отримане Коріатовичами. Також є версія, що назва з’явилася від назви річки Віннички, коло якої було закладене місто.

В останній чверті XVI ст. Вінниця вже користувалася деякими положеннями Магдебурзького права. Ремісники об’єднувалися в цехи. Швидкому економічному зростанню міста сприяв також торговельний шлях із Молдови в Москву.

За Люблінською унією 1569 р. Брацлавщина, до складу якої входила Вінниця, перейшла польській шляхті. У 1598 р. у Вінницю переведено усі урядові установи і відтоді вона стала центром Брацлавського воєводства.

У війні 1648 р. Вінниця займає визначну роль. 7 липня цього року повстанці на чолі з полковником Максимом Кривоносом звільнили Вінницю від шляхетських військ. У листопаді 1649 року в місті зупинився Богдан Хмельницький.

Після Андрусівського перемир’я 1667 р. Брацлавщина, як і вся Правобережна Україна, залишилася під владою польської корони. Однак шляхетська Польша настільки ослабла, що не змогла противитися натиску Туреччини і за Бучацьким миром 1672 р. віддала туркам значну частину Подільського, Брацлавського і Києвського воєводств. Двадцять сім років, до 1699 р., володарювало на цих землях створене турками Сарматське князівство.

Через усе XVIII ст. прокотилися хвилі селянських повстань гайдамаків. Це був протест проти магнатської колонізації і захоплення селянських земель. Але магнатське землеволодіння розквітало. Некоронованими подільськими королями стали Потоцькі. Великими маєтками розпоряджались Грохольські, Ярошинські, Свейковські.

У 1793 р. Поділля переходить під скіпетр Російської Імперії. Деякий час ще продовжують процвітати магнатські землеволодіння, але різко обмежується католицизм. Католицькі монастирі перетворюються на православні парафії.

Розвиток Вінниці пожвавився після будівництва у 1870 р. поблизу міста залізниці Київ-Балта-Одеса. З’явилися фабрики і заводи, у місті стали будувати кам’яні будинки.

Далеко за межами України мають попит виготовлені у Вінниці діаманти традиційних і фантазійних форм та унікальні оборонні інструменти, гідравлічне й пневматичне обладнання, продукція швейного виробництва.

Місто Вінниця належить до найбільш привабливих регіонів щодо інвестування завдяки потужному промисловому та високому науковому потенціалу, розвинутій транспортній інфраструктурі, банківській системі, доступності до ринків України і країн СНД.

Вінничани пишаються тим, що у їхньому місті розпочав творчий шлях Україньський академічний театр імені Івана Франка, відкрив невмирущу красу української пісні М. Леонтович. Під патронатом ЮНЕСКО в місцевому краєзнавчому музеї зберігається найбільша колекція Подільської ікони. Далеко за межами України відомий своєю виконавчою майстерністю муніципальний хор і танцювальний колектив „Барвінок”.

З Вінницею пов’язав понад 20 років життя вчений, хірург, основоположник польової хірургії, засновник Російського "Червоного Хреста" М.Пирогов, який у свій час врятував від гангрени знаменитого італійця Джузеппе Гарібальді. Музей-садиба Пирогова з церквою-некрополем завжди викликають велику зацікавленість гостей та місцевих жителів.

З великою повагою вінничани згадують міського війта Яцька Палагенка, страченого польською шляхтою за відстоювання незалежності міста, гайдамацького ватажка Гриву, селянського філософа Семена Олійничука, відомого художника Натана Альтмана, знавця Поділля Йосипа-Антонія Роллета, дослідника історії м. Вінниці Валентина Отамановського, письменника Михайла Стельмаха та багатьох інших діячів.

З проголошенням Україною суверенності, Вінниця стала третім містом в Україні, в якому на головній площі замайорів жовто-блакитний прапор.

Історичні пам’ятки Вінниці

Духовне життя Вінниці нероздільно пов’язане з церквою. Обряди хрещення, вінчання, сповіді, освячення води, паски, відзначення найбільших релігійних свят – Різдва та Великодня – це те, без чого не можна уявити своє життя, а церква завжди була і буде окрасою кожного села чи містечка України.

Найстарішим у Вінниці є капуцинський храм, який носить ім’я Матері Божої Ангельської. Заснували його ще за доби Речі Посполитої, а побудований він у стилі тосканського бароко.

У речні часи тут містилися богословський студентат і курія Руської капуцинської провінції. Російська царська влада скасувала монастир у 1888 році, натомість радянська влада закривала храм двічі – у 1931 і 1956 роках, віддаючи його під лекторій товариства “Знання”, де читались лекції з атеїзму.

У 1991 році храм був повернений римо-католицькій громаді міста Вінниці. Після реставрації храму, згідно з первісним проектом, у стилі тосканського бароко він був освячений єпископом Єжи Домбровським з Варшави.

Спочатку, після відновлення парафії, душпасторську роботу тут виконували священики з Христового Товариства, і лише у 1992 році повернулися до свого монастиря брати капуцини: майже через 100 років після вигнання їх царем.

Нині у храмі Братів Менших Капуцинів традиційно раз на рік проводиться органний фестиваль, який збирає шанувальників органної музики з усього світу. До речі, Вінниця – це друге місто в Україні після Львова, де щотижня під час служби лунає сповнена віри та надії мелодія органу.

Свято-Преображенський кафедральний собор має досить унікальну історію. По-перше, він не завжди називався Преображенським, а по-друге, не завжди займав те приміщення, де знаходиться тепер. На теперішнє місце, де раніше був домініканський монастир, його перенесли з околиць Вінниці.

Чому саме у домініканський монастир був перенесений православний храм? Справа в тому, що перші домініканські ченці з’явилися у Вінниці у 1630 році і перебували тут до 1830-х років. Тоді їхній монастир визнали таким, що “не відповідає своєму призначенню як за незначною кількістю ченців, так і за браком коштів на їх утримання”. Приміщення залишалися порожніми, і за рішенням київського, подільського та волинського генерал-губернатора від 19 листопада 1832 р. скасований домініканський монастир був переданий у відання православного духівництва.

У цьому соборі таїнство хрещення та шлюбу приймав відомий письменник Михайло Коцюбинський. Часто його відвідував лікар Микола Пирогов, який проживав у п’яти верстах вiд Вiнницi. Наприкiнцi квiтня 1920 року до собору прибув Симон Петлюра, а згодом, 16 травня, православне духівництво приймало в соборі керiвника польської держави Юзефа Пiлсудського.

Собор неодноразово був пограбований радянською владою, двічі закривався. У церковному приміщенні навіть містився спортзал.

Нині тут діє недільна школа для дітей, проводяться традиційні бесіди для дорослих, примножується книжковий фонд бібліотеки церковною літературою. Архієрейський хор двічі був визнаний найкращим церковним хором в Україні, а також тут діють молодіжний і дитячий хори.

Храм святителя Миколи Чудотворця розташований у мальовничому куточку міста – на піднесеному гранітному плато лівобережжя ріки Південний Буг.

Церква, рубана з дубових колод, і являє собою чудовий зразок мистецтва подільських майстрів дерев’яного зодчества в стилі пізнього українського бароко. Це типовий для Південно-Західної України триярусний храм з галереєю, що оперізує його по всьому периметру.

Зберігся традиційний напис на дверному косяку: "Старанням ктитора Антона Постельника в ім'я Отця і Сина і Святого Духа Амінь. Спорудився храм цей Святителя Христова Миколая року Божого 1746, місяця квітня, 11 дня". 31 серпня того ж року храм був освячений для богослужіння. Побудований він на місці згорілого однойменного дерев'яного храму, який спалив польський полководець Чаплинський.

Свято-Іоанно-Богословський храм заснований жителями Хуторів, що поблизу Вінниці. На той час споруда являла собою дерев’яну трикупольну, покриту гонтом церкву. Унікальність цієї церкви полягає в тому, що її ікони, написані місцевими художниками-живописцями, і нині вважаються досить цінними. На жаль, перший ярус ікон не зберігся, залишився тільки другий, де є зображення 10-ти Господніх свят та над св. вратами "Тайна вечеря". У третьому ярусі – 12 апостолів та посеред них благословляючий Спаситель.

Свято-Різдво-Богородичний храм. Про цей храм відомостей дуже мало. Побудований він, вірогідно, у 1907 р. Після закриття Свято-Преображенського кафедрального собору в 1962 році сюди було перенесено іконостас з Преображенського собору, який залишився тут і понині.

Свято-Хресто-Воздвиженський храм. Це найновіший храм міста, розташований він у спальному районі Вінниці – Вишеньці. Урочисте освячення його відбулося 18 липня 1995 року, у день всіх святих, коли православні городяни святкували 200-літній ювілей Подільської єпархії.

У краєзнавчому музеї Вінниці зібрано цікаві матеріали з історії міста і Поділля. Однією з найдавніших архітектурних пам'яток Вінниці є «Мури» – комплекс захисних споруд, що були споруджені в XVII ст. для єзуїтського колегіуму. Будинки були обнесені великим муром із баштами та бійницями. У приміщеннях «Мурів» тепер знаходиться обласний краєзнавчий музей і обласний архів.

Багато визначних місць є в околицях Вінниці. На мальовничому березі Південного Бугу, біля Сабарова є великий камінь, який називають «Скелею Коцюбинського». Тут, за переказами, видатний український письменник писав свої ранні твори.

На околиці Вінниці, в с. Пироговому (колишня Шереметка), знаходиться Музей–садиба великого вченого–хірурга М. І. Пирогова, який прожив тут свої останні двадцять п'ять років. На відстані кілометра від садиби, в центрі села, під дзвіницею міститься склеп, де зберігається тіло М. І. Пирогова, забальзамоване його учнем, професором Д. І. Виводцевим.