Містечко Арциз
Арциз – невеличкий райцентр, розташований за 160 кілометрів від Одеси. Тут єднаються Чага і Когільник – дві ріки, колись широкі й повноводні, а тепер обмілілі й майже забуті. На березі Чаги, на захід від Арцизу, мріють скіфські кургани – мовчазні свідки життя і смерті багатьох десятків поколінь. Сюди молодь після випускного приходить зустрічати перший світанок дорослого життя.
Є щось символічне в цій традиції, яка підтверджує нерозривну єдність невідомого минулого й незнаного майбутнього. Жителі Арцизу люблять своє місто, шанують його історію й прагнуть зберегти його самобутність попри буйну течію часу.
Ступали цими землями готи, гуни, анти, монголи… Жили тут кріпаки-втікачі. Кожен розмовляв своєю мовою і молився своєму богові. Можливо, ще з тих давніх пір стала звичаєм повага до людей іншої національності та віросповідання, характерна для жителів Арцизу.
Арциз засновано в 1816 р. Нове поселення було названо на честь французького міста Арсі (Arcis), де об’єднані російські, баварські й австрійські війська перемогли армію Наполеона в 1814 р. Першими жителями Арцизу стали німці – колоністи з Варшавського герцогства. Їм були надані значні пільги: кожна родина отримала по 60 десятин землі, звільнення від податків на 50 років, а від рекрутської повинності – назавжди. Згодом Арциз став однією з найбагатших німецьких колоній. Швидкими темпами розвивалося землеробство і скотарство. Про арцизький базар знали навіть за межами Російської Імперії. Звідси коней табунами відправляли до Франції, Туреччини, Польщі.
В кінці дев’ятнадцятого сторіччя Арциз приваблював багатьох ініціативних людей з північних районів України і Білорусії, зі Східної Польщі, з Молдавії та Румунії.
На початку 1918 року Арциз, як і вся Бессарабія, опинився під владою боярської Румунії. Від румунської окупації місто було звільнено 28 червня 1940 р. Арциз стає одним з районних центрів Ізмаїльської області.
З 1941 по 1944 рік Арциз окуповано німецько-румунськими військами. Потім була перемога, і роки наполегливої праці та поступового розвитку, і незалежність, і нові надії...
Тече ріка часу, не стоїть на місці технічний прогрес, а душа міста лишається такою ж, як багато років назад. Дружно живуть українці, росіяни, болгари, молдавани, гагаузи, цигани, створюючи неповторний в своїй яскравості колорит Арцизу. Звуки різних мов зливаються в дивно струнку мелодію.
Герб Арцизу
Герб міста являє собою варязький геральдичний щит. Лелека символізує мир, добро, щастя; золота виноградна лоза – працьовитість жителів і плодючість землі; каміння – єдність різних національностей; залізнична колія – розвиток промисловості. Блакитний колір – то краса і велич, червоний – мужність, золотий – багатство і справедливість. Автори герба – Постолов Сергій Костянтинович і Коваль Володимир Федорович. Герб було затверджено рішенням виконавчого комітету Арцизької міської Ради народних депутатів 19 квітня 1991 р.
Про Арциз складено багато віршів і пісень. Одна з них «Здравствуй, Арциз!» (слова Ольги Фоміної, музика Миколи Дімітрова), мабуть, найповніше відображає особливості міста.
Здравствуй, Арциз!
Рассвет окрасит крыши города
В какой-то розовый янтарь.
И солнышко светло и молодо
С утра листает календарь.
Лучи расставив паутинкою,
Оно с надеждой смотрит вниз.
В долину, где под легкой дымкою
Уже проснулся мой Арциз.
Здравствуй, Арциз, город старый и новый,
Омытый дождем, засыпанный снегом,
Здравствуй, Арциз, в садочках вишневых,
В сиянии дня и под пасмурным небом.
Верю в тебя, в твою силу и волю,
Пусть время приносит и боль, и потери.
Ты обретешь свою светлую долю.
Верю в тебя, все равно в тебя верю!
Мой добрый город дружбой славится,
Гостеприимен каждый дом.
Здесь первенцев приносят аисты,
А люди славятся трудом.
И ценим мы улыбку детскую
Превыше ценностей любых,
Мужскую силу, верность женскую
И помним павших как живых…
Здравствуй, Арциз, в лозе виноградной,
В крике ребенка, в улыбке студента.
Здравствуй, Арциз, простой и понятный,
В свадебных маршах и траурных лентах.
Верю в тебя, в твои сильные руки.
Пусть даже Надежда закроет все двери,
Выдержишь ты испытания и муки.
Верю в тебя, все равно в тебя верю!
Быть может, жизнь провинциальная
Однообразьем надоест.
И позовет в дорогу дальнюю
Охота к перемене мест.
Завертит лица, декорации
Судьбы причудливый каприз.
Устану и сойду на станции
С родным названием «Арциз».