Арциз

Містечко Арциз
Арциз – невеличкий райцентр, розташований за 160 кілометрів від Одеси. Тут єднаються Чага і Когільник ­– дві ріки, колись широкі й повноводні, а тепер обмілілі й майже забуті. На березі Чаги, на захід від Арцизу, мріють скіфські кургани – мовчазні свідки життя і смерті багатьох десятків поколінь. Сюди молодь після випускного приходить зустрічати перший світанок дорослого життя.

Є щось символічне в цій традиції, яка підтверджує нерозривну єдність невідомого минулого й незнаного майбутнього. Жителі Арцизу люблять своє місто, шанують його історію й прагнуть зберегти його самобутність попри буйну течію часу.

Ступали цими землями готи, гуни, анти, монголи… Жили тут кріпаки-втікачі. Кожен розмовляв своєю мовою і молився своєму богові. Можливо, ще з тих давніх пір стала звичаєм повага до людей іншої національності та віросповідання, характерна для жителів Арцизу.

Арциз засновано в 1816 р. Нове поселення було названо на честь французького міста Арсі (Arcis), де об’єднані російські, баварські й австрійські війська перемогли армію Наполеона в 1814 р. Першими жителями Арцизу стали німці – колоністи з Варшавського герцогства. Їм були надані значні пільги: кожна родина отримала по 60 десятин землі, звільнення від податків на 50 років, а від рекрутської повинності – назавжди. Згодом Арциз став однією з найбагатших німецьких колоній. Швидкими темпами розвивалося землеробство і скотарство. Про арцизький базар знали навіть за межами Російської Імперії. Звідси коней табунами відправляли до Франції, Туреччини, Польщі.

В кінці дев’ятнадцятого сторіччя Арциз приваблював багатьох ініціативних людей з північних районів України і Білорусії, зі Східної Польщі, з Молдавії та Румунії.

На початку 1918 року Арциз, як і вся Бессарабія, опинився під владою боярської Румунії. Від румунської окупації місто було звільнено 28 червня 1940 р. Арциз стає одним з районних центрів Ізмаїльської області.

З 1941 по 1944 рік Арциз окуповано німецько-румунськими військами. Потім була перемога, і роки наполегливої праці та поступового розвитку, і незалежність, і нові надії...

Тече ріка часу, не стоїть на місці технічний прогрес, а душа міста лишається такою ж, як багато років назад. Дружно живуть українці, росіяни, болгари, молдавани, гагаузи, цигани, створюючи неповторний в своїй яскравості колорит Арцизу. Звуки різних мов зливаються в дивно струнку мелодію.

Герб Арцизу

 

Герб міста являє собою варязький геральдичний щит. Лелека символізує мир, добро, щастя; золота виноградна лоза – працьовитість жителів і плодючість землі; каміння – єдність різних національностей; залізнична колія – розвиток промисловості. Блакитний колір – то краса і велич, червоний – мужність, золотий – багатство і справедливість. Автори герба – Постолов Сергій Костянтинович і Коваль Володимир Федорович. Герб було затверджено рішенням виконавчого комітету Арцизької міської Ради народних депутатів 19 квітня 1991 р.

Про Арциз складено багато віршів і пісень. Одна з них «Здравствуй, Арциз!» (слова Ольги Фоміної, музика Миколи Дімітрова), мабуть, найповніше відображає особливості міста.

 

Здравствуй, Арциз!

Рассвет окрасит крыши города

В какой-то розовый янтарь.

И солнышко светло и молодо

С утра листает календарь.

Лучи расставив паутинкою,

Оно с надеждой смотрит вниз.

В долину, где под легкой дымкою

Уже проснулся мой Арциз.

Здравствуй, Арциз, город старый и новый,

Омытый дождем, засыпанный снегом,

Здравствуй, Арциз, в садочках вишневых,

В сиянии дня и под пасмурным небом.

Верю в тебя, в твою силу и волю,

Пусть время приносит и боль, и потери.

Ты обретешь свою светлую долю.

Верю в тебя, все равно в тебя верю!

Мой добрый город дружбой славится,

Гостеприимен каждый дом.

Здесь первенцев приносят аисты,

А люди славятся трудом.

И ценим мы улыбку детскую

Превыше ценностей любых,

Мужскую силу, верность женскую

И помним павших как живых…

Здравствуй, Арциз, в лозе виноградной,

В крике ребенка, в улыбке студента.

Здравствуй, Арциз, простой и понятный,

В свадебных маршах и траурных лентах.

Верю в тебя, в твои сильные руки.

Пусть даже Надежда закроет все двери,

Выдержишь ты испытания и муки.

Верю в тебя, все равно в тебя верю!

Быть может, жизнь провинциальная

Однообразьем надоест.

И позовет в дорогу дальнюю

Охота к перемене мест.

Завертит лица, декорации

Судьбы причудливый каприз.

Устану и сойду на станции

С родным названием «Арциз».