Миколаїв

З трьох сторін омивається водами Інгулу і Південного Бугу, він з висоти пташиного польоту схожий на розкриту долоню, звернену до сонця. Флотське і корабельне місто, улюблене дітище князя Потемкина-таврійського, закладеного їм в 1789 р. в прекрасному місці, на дивно живописному півострові при злитті Інгулу і Південного Бугу, він міг би з часом стати “південною столицею” Росії, що прорубала нарешті вікно до чорноморського простору, в Середземномор'ї. Проте історія розпорядилася інакше. Миколаєву довелося стати містом-верф'ю, колискою Чорноморського флоту, майстровим для міста, одним з центрів кораблебудування Росії, а потім і Радянського Союзу.

Така специфіка наклала відбиток на долю, характер і навіть зовнішній вигляд Миколаєва. Проте, місто зростало, розвивалося, жило своїм життям. Сьогодні це крупний обласний центр України з півмільйонним населенням, відомими у всьому світі промисловими гігантами, розвиненою соціальною сферою, це широкі, озеленюючі проспекти, це повний чарівності центр, це красені Південний Буг і Інгул.

Це стародавня земля, благодатний південь України. Тут спекотливий степ зустрічається з блакитними валами Чорного моря, терпкі запахи степових трав змішуються з солоним вітром морських просторів. Причорноморська земля пам'ятає скіфів, древніх греків, слов'янські племена, ногайські орди, вольних запорізьких козаків... До цього дня літні зливи вимивають з тутешньої землі осколки грецьких амфор, почорнілі монети, глиняні турецькі і козацькі трубки, інші релікти старовини які допомагають крок за кроком відтворювати історію Миколаєва.