Іван Семенович Нечуй-Левицький

Нечуй-Левицький Іван Семенович (1838–1918)

 Народився 1838 році в м. Стеблів на Черкащині в сім'ї священика Семена Левицького. Закінчив Богуславське церковне училище, а потім Київську семінарію (1859 р.) і Київську духовну академію (1865 р.). Але після закінчення не став священиком, а вибрав педагогічну роботу – викладав в Полтавській духовній семінарії, в гімназіях Каліша, Оселедця, Кишинева.

Через цензуру друкувався за кордоном – в Галичині. Перші твори відправив до львівського журналу «Правда». Саме у Львові вийшла у 1872 році збірка «Повісті Івана Нечуя». Свої твори писав під псевдонімом Нечуй, який в 1909 роцу розкрила газета «Киянин». З того часу письменник почав писати під відомим нам ім'ям Іван Нечуй-Левицький. У 1885 році письменник вимушений був вийти на пенсію і переїхати до Києва. Помер відомий український письменник 2 (15) квітня 1918 року в бідності в Лукьянівській лікарні для самотніх людей.

В творчості Нечуя-Левицького Івана Семеновича визначенішою стає сатирична спрямованість: повісті «Афонський пройдисвіт» (1890), «Серед ворогів» (1893) і ін. Творча спадщина Нечуя-Левицького Івана Семеновича велика: він створив чимало повістей, розповідей, історичних романів, п’єс («На Кожумяках», «Маруся Богуславка», 1875), гуморесок, в яких відбилося життя кріпосної і післяреформної України (повісті «Хмари», 1874; «Над Чорним морем», 1890, і ін.).

Реалістична творча манера письменника формувалася під впливом Т. Г. Шевченка, М. В. Гоголя, І. С. Тургенева, М. Е. Салтикова-Щедріна, А. Н. Островського. Творчість Нечуя-Левицького Івана Семеновича зіграла велику роль в розвитку українського соціального романа. У Стеблеві існує літературно-меморіальний Будинок-музей Нечуя-Левицького Івана Семеновича. В 1968 тут відкрито пам’ятник письменникові.