Історія
Історія Вінничини – це частина історії Правобережної України. Численні археологічні пам'ятки свідчать, що її територія була заселена вже у найдавніші часи. Стоянки людей епохи палеоліту виявлено в різних місцях області, особливо в Побужжі й Придністров'ї.
Майже в кожному районі області виявлено ознаки трипільської культури – першої землеробської культури на території нашої країни (III – II тис. до н.е.). Найбільші поселення того часу виявлено в селах Сандраках (Хмільницький район), Михайлівці (Тульчинський район), Григор'ївці і Кукавці (Могилів–Подільський район).
На території області виявлено чимало городищ і курганів. Немирівське скіфське городище є одним із найбільших в Україні; воно займає площу понад 1000 га. Земляні вали тут подекуди ще й тепер сягають 7–8 м висоти.
Територія Вінничини належить до найдавніших східнослов'янських земель. У IX–XI ст. ці землі входили до складу Київської Русі.
Подальший розвиток феодальних відносин у Київській Русі призвів до її розпаду й утворення окремих руських феодальних князівств – земель. Наприкінці XII ст. Галицьке й Волинське князівства об'єдналися в одне велике Галицько–Волинське князівство. Значна частина земель між Бугом і Дністром, в тому числі територія сучасної Вінничини, увійшла до його складу під назвою Пониззя (Поділля).
У другій половині XIV ст. литовські князі, які захопили значну частину України, в тому числі і Поділля, розподілили ці землі серед своїх родичів. Вінничина була подарована феодалам Коріатовичам. Щоб тримати населення в покорі і захищати Литву з півдня, Коріатовичі, за свідченням літописця, укріплюють подільські міста, будують у багатьох місцях укріплення, фортеці.
У XVI ст. значна частина території України, в тому числі і Вінничина, підпадає під владу шляхетської Польщі. Ще сильніше розгорнулась боротьба українського народу за своє національне визволення.
Наприкінці XVI – на початку XVII ст. на Вінничині, як і по всьому Поділлю, народ брав активну участь у повстаннях, якими керували К. Косинський, С. Наливайко, Т. Федорович (Трясило), І. Павлюк, Я. Острянин. Особливо активно діяли повстанці на Брацлавщині, в містах Вінниці, Немирові, Шаргороді, Барі.
Широкого розмаху досяг народний рух на Поділлі під час визвольної війни українського народу 1648 – 1654 рр. Значна частина подій під час цієї війни відбувалася на Вінничині. Наприклад, битва під Махнівкою (нині Комсомольське Козятинського району) – у 1648 р., під Вінницею і Красним – у 1651 р., під Батогом (тепер с. Четвертинівка Тростянецького району) – в 1652 р., оборона Буші – 1654 р. та ін.
На Вінничині діяли загони, якими керували найближчі підлеглі Богдана Хмельницького – Максим Кривоніс, Іван Богун, Данило Нечай. Великі кургани на території багатьох районів області залишилися німими свідками славної боротьби українського народу за свободу і незалежність.
У 1672–1699 рр. Поділля знемагало під гнітом турецького султана, після чого його знову загарбала польська шляхта.
У 1793 р. Правобережна Україна, в тому числі і Подільське та Брацлавське воєводства увійшли до складу Російської імперії. На їх місці була утворена Подільська губернія.
У середині XIX ст. на Україні розвивається металургійна і вугільна промисловість, промисловість по переробці сільськогосподарських продуктів, будуються залізниці. Подільська губернія стає одним з найважливіших районів країни по виробництву цукору.
Поділля швидко перетворюється у великий район бурякосіяння і цукрової промисловості. З цукровою промисловістю був тісно пов'язаний розвиток ряду інших галузей промисловості, зокрема спиртової, суперфосфатної, а також транспорту.
Великою подією в економічному житті Вінничини була побудова залізниці Київ – Одеса, що почала діяти з 70–х років XIX ст. Вона пройшла через Козятин, Вінницю, Жмеринку, Вапнярку, Крижопіль.
